Подорожуючи до Емаусу

До празника Пасхи ми готувалися протягом сорока днів Великого Посту: більше молилися, частіше приступали до Святої Сповіді, обмежували себе в певній їжі. Одним словом, намагалися приготувати себе та свою душу до зустрічі Христового Воскресіння. Але, ось прийшло свято Воскресіння і ми з себе зняли всі обмеження, а потім проходить тиждень-другий і ми помічаємо, що ми відкочуємося назад.

Про щось схоже нам сьогодні говорить Євангельське читання. Воно показує, як ми маємо шукати Бога у нашому житті. Ми бачимо двох учнів, котрі йдуть в Еммаус. Розмовляють про ті всі події, очевидцями котрих вони стали. Ми не знаємо, чи вони поверталися додому, чи йшли в гості, чи мали якісь справи в Емаусі, нам відоме тільки одне: що це місто було 60 стадій від Єрусалиму, приблизно 11 кілометрів. Якщо не поспішати, то ця дорога займе десь біля 3-4 годин. В них не було телефонів, вони не користувалися радіо, в них не було ані автобусів, ані автомобілів, проте в них був час, щоби поговорити один з одним. Вони йдуть дорогою в тишині, спостерігають за світом, котрий їх оточує. Ми не знаємо, про що вони говорили аж до тих пір, поки їх про це не запитав Ісус.

В нас буває чимало різноманітних розмов одне з одним. Та, на жаль, на такі теми, які не є головними та не стосуються нашого спасіння та нашої віри. Йдучи дорогою нашого життя, нам слід задуматися над тим, про що ми думаємо та про що ми розмовляємо один з одним. Це питання є важливим для нас, бо Святе Письмо говорить нам, що «з повноти серця промовляють уста». Наші розмови можуть багато чого розповісти про нас самих. Те, про що говоримо, те і наповняє наше серце та наше життя. Якщо ми не говоримо про Бога, то це означає, що Бог не наповняє нашого серця і, що ми не ставимо Його на перше місце в нашому житті. Тому і зрозуміло, чому ми в Пасхальні дні не відчуваємо глибини Божої радості.

Ісус з’явився двом учням та вони не впізнають Його, тому що вони не повірили ще в Нього, не прийняли у своє серце істину, що Христос воскрес із мертвих. Христос запитує їх, про що вони розмовляють і вони діляться із Ним своїми сумнівами, своїми втраченими надіями, тобто чесно розказують Йому те, що їх турбує. Свої сумніви вони не приховують, але, навпаки, переживають тими подіями, свідками яких вони були.

Їхнього Вчителя, за котрим вони йшли – розіп’яли. Вони чули, що Він, ніби воскрес, та вони не повірили. Своїми сумнівами діляться один із одним. Вони прагнуть зрозуміти, що відбулося насправді. І розказують про свого Вчителя, як первосвященики передали Його на суд та розп’яття і діляться з Ісусом нерозуміння, як це Він міг воскреснути.

Ми дуже часто стаємо схожими на цих учнів. Ми не до кінця бажаємо зрозуміти нашу віру, не бажаємо свідчити про неї, а Ісус ніби запитує нас: «Чому ви знову забули про Мене? Я воскрес для того, щоби ви мали радість і ця радість була вповні».

Ісус починає роз’яснювати Писання двом учням, а разом із ними і нам із вами. Адже в першій частині Літургії ми чуємо Діяння святих апостолів чи Послання апостолів, Євангеліє. Для того, щоби ми, котрі йдемо дорогою життя, подібно до цих учнів, котрі йшли до Емаусу не забували про Нього, щоби ми могли завжди пізнавати Його в Храмі на ламанні хліба в часі Літургії.

Нам важливо не просто пізнавати Ісуса, нам важливо не зупинятися, не замикатися у своїх проблемах. Нам важливо пам’ятати про Бога завжди, щоби ми Його ніколи не втрачали із свого життя.

Одна справа є сказати: «Христос воскрес!», – і відповісти: «Воістину воскрес!», – і піти, занурившись у свої справи. Проте інша справа є свідчити, що Христос воістину воскрес, тому що вчора Він мені допоміг. Нам завжди слід пам’ятати та зберігати Слово Боже, щоби ми постійно шукали сліди присутності Бога в житті кожного із нас. І ділитися тими вчинками, котрі Бог творить в наші дні, в нашому житті, ділитися цим один з одним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *