В книзі Буття є таємнича розповідь про видіння Якова. Праведний Яків втікав від гніву свого брата Ісава, і заночував в пустинному місці. І ось він побачив видіння: світоносний муж, подібний до ангела, вступив із Яковом у боротьбу. Ця боротьба тривала цілу ніч. Ніхто не міг перемогти. На кінець, вдосвіта, незнайомець сказав до Якова: «Відпусти мене, бо вже на світ благословиться». А Яків відповів: «Не відпущу тебе, хіба що поблагословиш мене». І незнайомець відповів: «Не Яків буде більше твоє ім’я, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і з людьми – та й переміг» (Бут. 32:27-30).
Що означає це видіння, і ця розповідь?
Святі Отці пояснюють її так: «Господь карає за неправду та за гріх, навіть святих і праведних, і Своїх улюбленців. І, можливо, саме їх карає найстрогіше.
Яків згрішив, він брехнею відібрав благословення, котре Господь дав би йому і так. І ось – видіння. В образі такої страшної боротьби показується молитва Якова до Бога. Своєю молитвою Яків нібито руками схопив Господа і не давав Божественному правосуддю і Божественному гніву покарати його. Цілу ніч тривала ця боротьба: Бог був «зв’язаний» обіймами Якова, тобто напруженою молитвою, яка виливалася із серця та душі. Тут ніби милосердя Боже перемогло Боже правосуддя.
Своєю молитвою Яків у містичний спосіб побачив славу Божу, отримав ту благодать, котрою він міг перемагати ненависть людей і світ. І перемагав він своїм упованням і надією на Божу допомогу, перемагав постійною покаянною молитвою.
Чому ж тоді наша молитва є такою слабкою і немічною? Чому вона, як дим, стелеться по землі?
По-перше, тому що наше життя не відповідає нашій молитві. Ми не живемо згідно Заповідей Божих, а Господь ніби говорить до нас: «Якщо ти виконаєш Мою волю, то Я виконаю твої прохання. Якщо ти послухаєш Мене, то і Я в твоїй молитві почую тебе». Ось чому наша молитва є мертвою і немічною – ми не живемо згідно Євангельських Заповідей. Наше життя ніби роздвоюється. Десь в закутках нашої душі, і нашої свідомості жевріє віра. А в повсякденному нашому житті ми поводимо себе, як погани.
По-друге, молитву ми не вважаємо за основну діяльність нашого життя, за основу і осердя всіх християнських подвигів. Святитель Іван Золотоустий говорить: «Коли ти молишся – ти живий, коли ж ти забуваєш про молитву, то твоя душа перетворюється в труп, наповнений черв’яками». Як бачимо, що друга причина, через яку наші молитви не бувають почуті Богом – ми недостатньо зосереджені на молитві, не можемо внутрішньо неприступно говорити із Богом, наш розум і наше серце зайняті скороминучими та суєтними речами. І навіть тоді, коли ми стоїмо перед іконами, то лише повторюємо слова молитов, але не відчуваємо тієї глибини, яка в них є закладена.
По-третє, знаряддя нашої молитви, слово, ми перетворили на засіб до гріха і розваг. Іван Кронштадтський пише: «Сам Ісус Христос названий Словом Божим; тому, яке велике є наше людське слово, як ми повинні поважати своє слово». І додає: «Хто бреше словом людині свідомо, той буде брехати на молитві Богові несвідомо».
Гріх словом – найбільш розповсюджений, найбільш звичний і тому найнебезпечніший для нас гріх. Починається все з «простого» багатослів’я чи пустомовства, а закінчується – прокляттями і богохульством. Тому, в першу чергу, нам слід боротися з багатослів’ям. Наш язик іноді є подібним до вітряного млина, котрий починає крутитися при малому пориві вітру, а при цьому жорна залишаються порожніми. А іноді, наш язик подібний до скаженого пса, який зірвався із ланцюга і кусає і свого господаря, і всіх тих, хто зустрічається на його шляху. Але, що нам робити? Ми каємося і знову грішимо. Ми не можемо перемогти свого язика, він перемагає нас.
Перш за все, нам слід обмежити коло своїх співрозмовників. Так, як п’яниця, який хоче позбутися своєї пристрасті не повинен зустрічатися із подібними собі п’яницями, а хворий повинен уникати причини своєї хвороби.
Кожен із нас, напевне, що скаже: «Ми можемо не відвідувати ті помешкання, де влаштовується клуб під назвою «останні новини», ми можемо не розмовляти із тими людьми, які поливають брудом інших, але, якщо така людина приходить до нас в дім, то ми не можемо вигнати її, тому змушені її слухати».
Дух Святий через пророка Давида сказав: «Хто обмовляє тайкома ближнього свого, – того я призведу до мовчанки. Хто має горде око й пиху в серці, не стерплю того» (Пс. 100:5). Але, якщо ми не можемо загородити уста обмовника і наклепника, не можемо прогнати його, то зробімо по-іншому. Скажімо: «Я згрішив такими самими гріхами. І Ти, Господи, під виглядом іншої людини викриваєш мене». Якщо і це не допоможе, то скажіть своєму співрозмовникові: «Прийшов час для молитви і я хочу скористатися твоєю присутністю, щоб ми помолилися, і, щоб я отримав користь від твоєї молитви». І починайте молитися Псалтир або Акафіст. Обмовник зразу ж заметушиться і захоче піти. Але ти притримай його і свою молитву продовж більше, як ти молишся зазвичай. І тоді обмовник і наклепник наступного разу не тільки не прийде до тебе, але буде оминати ворота твого дому.