Про шкоду багатослів’я

Грецький письменник Плутарх розповідає такий випадок. В село, яке розташоване поблизу Афін, прийшло двоє воїнів, які принесли сумну звістку, що афінське військо є розбите. Вони зайшли в цирульню, де в той час цирульник голив чоловіка. Він намилив йому голову і навіть зголив частину волосся, а коли він почув цю новину, то все кинув і побіг із усіх ніг в Афіни, для того, щоб першим розповісти про поразку. На вулицях міста він кричав: «Ви чули, що афінське військо розбите?».

В місті розпочалися заворушення. Міська влада почала розслідувати, що ж сталося. Чутка про поразку не підтверджувалася. Цирульника схопили і стали вимагати доказів. І, звичайно, що він жодних доказів не міг подати. Тоді його засудили до страти, як порушника спокою. Його підвели до ешафоту, кат вже витягнув меча, щоб відрубати йому голову… Цирульник гірко плакав та каявся за свою пристрасть до новин, давав собі слово більше ніколи не вмішуватися в жодні справи, якщо він залишиться живий… І раптом народ закричав: «Зупиніть страту!».

Перемучені воїни на кінець дійшли до Афін і підтвердили, що військо є дійсно переможене і розбите. Цирульника розв’язали. Як тільки він прийшов до себе, не зійшовши ще з ешафоту, зразу ж запитав ката: «Чи ви не чули, що трапилося з полководцем? Він потрапив в полон, чи його вбили». Урок не пішов йому на користь.

Перша умова боротьби з пустомовством – це вибір співрозмовника.

Друга умова – контроль над своїми словами. Ми повинні свої думки викладати якнайкоротше.

Грецький мудрець Піфагор від своїх учнів вимагав, щоб вони три роки проводили в мовчанці. Він говорив, що мудрець спочатку повинен навчитися мовчати, а потім вже говорити.

Чому ж ми також маємо навчитися мовчати? Тому що мовчанка збирає в душі величезні сили. Преподобний Ісаак Сирін говорив: «Мовчання будує, а слова руйнують».

Крім того, в розмові слід уникати різного роду непотрібних повторень. Горда людина любить повторювати один і той самий вираз, ніби хоче закарбувати його в пам’яті інших. Взагалі то, багатослів’я – це одна із ознак гордості. Людина думає, що її слова є дуже цінними, і ніби впивається звуками свого власного голосу.

Нам потрібно навчитися слухати інших. Багато із нас не вміють вислухати свого співрозмовника: перебивають його, не дають йому висловити свою думку.

Ніколи не слід говорити під впливом гніву і інших пристрастей. Про все, що ми скажемо в стані гнів, ми будемо шкодувати. Дехто радить: коли ти хвилюєшся, – нічого не кажи, але все ж таки, якщо необхідно щось сказати, то, перш за все, разів тридцять прочитай Ісусову Молитву, або по крайній мірі звернися до Бога з короткою молитвою, щоб тобі допоміг і врозумив. Також, якщо питають про щось дуже важливе, то не відповідай зразу, але подумай, а можливо і відклади відповідь до наступного дня.

Потрібно взагалі уникати говорити будь-що про людей, оцінювати їх, хвалити або засуджувати, бо серце людини – це глибоке море, а ми бачимо тільки його поверхню. Один святий якось сказав: «Якщо я попаду в рай, то мене здивують три речі. Я не побачу в раю тих, кого думав там побачити. Я побачу в раю тих, кого не очікував там побачити. І, на кінець, я буду здивований, якщо я спасуся сам».

Святі Отці говорили: «Коли вступаєш в розмову, визнач, з якою метою ти говориш, знай, з ким говориш, про що говориш, навіщо говориш, де говориш і скільки говориш. Якщо ти при цьому будеш пам’ятати, що від своїх слів ти осудишся або виправдаєшся, то зрозумієш, що набагато безпечніше мовчати, ніж говорити!».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *