Пилат – людина, котра не могла вирішити

Уривки Святого Письма для роздумів: Лк. 23:1-25; Ів. 18:28-19:16.

 Хто ж він – Понтій Пилат? Ми бачимо, що це дуже сильна та впливова людина, яка виконувала роль прокуратора римської провінції Юдеї. В його розпорядження була немала армія та контроль над захопленою територією. Без його «підпису» в Юдеї не можна було нічого зробити. І він стає тим єдиним чоловіком, котрий дає згоду на страту Ісуса.

На підконтрольних територіях юдеї могли жити за своїми чітко окресленими релігійними та громадськими законами, до котрих входив закон про неможливість винесення смертного засуди. Цю прерогативу римляни залишили за собою, тому, щоби стратити Ісуса, Каяфа повинен був переконати Пилата, що це принесе користь імперії. Звідси бачимо, що Пилат є тим могутнім чоловіком, за котрим стоїть авторитет та сила Римської імперії. Він тримає в своїх руках тисячі людських життів, а тепер в його руках і життя Ісуса. Все залежить від одного Пилатового слова.

Проте Євангеліє описує нам Пилата, як найслабшого персонажа. Каяфа з легкістю використовує його у своїх інтересах. Адже він розуміє, що Рим зовсім не переймається релігійним життям Юдеї, тому зображає Ісуса не богохульником, а самозванцем, бунтівником, Котрий підняв руку на Рим. Хоча Пилат був слабким, але він був зовсім не безглуздим. Він розуміє, що ці обвинувачення Ісуса є сфальсифікованими. Тому, звертаючись до Ісуса, ми чуємо в його словах недовіру: «Ти Цар Юдейський?» (Лк. 23:3). Євангелисти аж надто не описують зовнішність Ісуса, але ми можемо зрозуміти, що Він аж ніяк не походив на жорстокого революційного вождя.

В Євангелії від Івана Ісус говорить Пилату, що, на відміну від зилотів, Його послідовники не є озброєними, а Його власний арешт не викликає жодних масових протестів. Люди, котрі були біля Нього впродовж трьох років, при першій ознаці небезпеки сховалися в натовпі. Ісусу зовсім не потрібно було перед Пилатом виправдовуватися: він не бачив в Ньому жодної небезпеки, як для політичного життя, так і для загального порядку, а те, Ким Він Себе називає не відіграє жодної ролі.

Саме в цей вирішальний момент ми бачимо слабкість та вразливість Пилата. «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (Ів. 19:12). Цими словами Каяфа міцно “зв’язав” Пилата, повністю позбавивши свободи дій. Звичайно, що і в Пилата, як і в будь-якої людини, була своя темна сторона, було минуле, котре весь час нагадувало про себе. Кар’єра та становище Пилата вже не раз було під загрозою через невміння спілкуватися з юдеями. Колись для побудови водогону в Єрусалимі він використав гроші із скарбниці Храму, вважаючи, що, коли цей водогін потрібен юдеям, то вони повинні за нього і платити. Проте, як і інші його послідовники, Пилат недооцінив значення Храму для юдеїв. Розпочалися масові заворушення, тоді Пилат вирішив раз і назавжди показати юдеям свою силу та міць. Він викликав військо і вчинив жорстоке кровопролиття.

Євангелист Лука так описує цю подію: «Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами» (Лк. 13:1). Навіть солдати не відчували жодного задоволення від побиття мирних жителів, бо це аж ніяк не принесе їм слави відважних воїнів.

Інший випадок описує, що римські воїни носили щити із зображенням імператора Тиберія, а в юдеїв це сприймалося як наруга. Вони пожалілися Пилату, пояснивши, що їхня віра забороняє заносити на територію Храму будь-які зображення, попросивши, замінити щити на звичайні. Проте Пилат не намагався їм допомогти. Тоді юдеї поскаржилися самому Тиберію, який вислухав їх, наказавши Пилату вияснити та розібратися із даною ситуацією. Таке небажання дослухатися до юдеїв послабило позиції прокуратора. Та й сам Пилат розумів, що Тиберій не подарує йому більше жодного промаху.

Саме на цьому фоні слова Каяфи отримують особливе значення. «Відпустиш його, то не будеш кесаревим другом! Усяк, хто з себе робить царя, кесареві спротивляється!» (Ів. 19:12). Формально у розпорядження Пилата була вся військова міць Риму, проте його руки були зв’язані минулими політичними помилками. Та й ще Каяфа тримав його на гачку. Звичайно, Пилат міг би зруйнувати всі плани Каяфи у відношенні до Ісуса. Проте він розумів, що, якщо Ісус не помре, то він сам поплатиться своєю політичною кар’єрою. І Пилат не міг цього допустити.

Хоча Пилат і доклав всіх своїх зусиль, щоби переконати юдеїв та відпустити Ісуса, але так нічого цим і не добився. Він, йдучи проти совісті та справедливості, віддає Ісуса в руки Його ворогів. Хоча прагне показати всім, що так і не прийняв остаточного рішення щодо Ісуса. Пилат старається переконати самого себе та навколишніх людей в своїй безпристрасності та небажанні допомагати тим, хто прагне смерті Ісуса. Пилат в буквальному сенсі вмиває руки, прагнучи очистити їх від крові, в яку вони і так уже заплямлені, надіючись змити з себе гріх.

Дивним є цей чоловік, котрий віддав на смерть Ісуса. Та хіба наше відношення до Ісуса не є схожим на Пилатове? Зустріч з Ним часто буває для нас неочікуваною та небажаною. Зіткнувшись з Ним, ми прислуховуємося до Його слів, бачимо, що в Ньому є щось особливе, незвичайне, але не прагнемо зрозуміти, що саме. Ми чуємо Його заклики посвятити Йому всі свої сили, час, життя. Він чекає від нас відданості, і ми, слухаючи Його, вирішуємо боротися з цілим світом, але, зваживши всі обставини, бачимо, що цим  нічого не доб’ємося. Тоді, не зовсім відвертаючись від Ісуса, не віддаючи Його на смерть, ми все ж таки віддаляємося від Нього та займаємо нейтральну позицію, яка знімає з нас відповідальність за свої вчинки. Ми знаємо, що повинні прийняти рішення, проте відкладаємо все в довгий ящик. Пилату це не вдалося, не вдасться і нам.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *