В Новому Завіті тільки два автори описують народження та дитинство Ісуса, а ними є: Матея та Лука.
Слід зауважити, що ані Матей, ані Лука не написали просто біографію Ісуса. Вони намагалися передати своїм читачам певну релігійну ідею. І, властиво, ця ідея є ключем до розуміння розповідей про дитинство Ісуса.
Наші різдвяні розповіді, вертепи перемішують деталі обидвох Євангелій. Матей говорить про те, що Марія та Йосип живуть у Вифлеємі, у власному будинку. Прихід мудреців зі Сходу приводить до того, що Ірод вбиває немовлят у Вифлеємі, а Свята Родина тікає в Єгипет. Через те, що син Ірода, Архилай, править за свого батька, Йосип боїться повертатися до Вифлеєму, тому він бере Немовля та Його Матір та іде в Назарет.
З іншого боку Лука розповідає, що Марія та Йосип жили в Назареті, а прийшли у Вифлеєм, тому що в Римській Імперії відбувався перепис. Слова, про те, що Марія народила Дитя та поставила Його в ясла, бо для них не знайшлося місця в заїзді. Розповідь Луки про мирне повернення із Вифлеєму через Єрусалим в Назарет не залишає місця для приходу мудреців та протистояння з Іродом.
Як бачимо, такі драматичні деталі важливі для Матея, не знаходять відгуків у Луки.
Матей та Лука погоджуються з тим, що родовід Ісуса потрібно вести через Йосипа, який належав до дому Давида. Згідно з єврейським законом, визнання Йосипом Ісуса, як сина, робило його законним батьком дитини, так що Ісус був справді сином Давида. Матей та Лука говорять про те, що Марія зачала Ісуса силою Святого Духа, тому Ісус воістину Син Божий. Таке подвійне визначення «Син Давида» та «Син Божий» є важливим для Нового Завіту. У розповіді Луки про хрещення Ісуса, Бог говорить до Нього: «Ти – Мій Син любий, Тебе Я вподобав» (пор. Лк. 3:21-22). Дальше ми бачимо, що Лука подає генеалогію Ісуса, зупиняючись на Давиді та патріархах. Тут ми знову зустрічаємо подвійне синівство Ісуса: від Бога та від Давида, а також дію Святого Духа, пов’язану із самим Хрещенням.
Розповіді про дитинство Ісуса вчать нас іншим суттєвим аспектам євангельської новини про особу Ісуса. Тут можна навести приклад того, що правдива сутність Ісуса пізнається тільки через Боже Об’явлення. У Матея та Луки тайна Його особи спочатку розкривається ангелом, Божим посланцем. В Матея: «Озвався Симон Петро і заявляє: «Ти – Христос, Бога живого син». У відповідь Ісус сказав до нього: «Щасливий ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний» (Мт. 16:16-17). Коли Петро визнає Ісуса – Месією – Сином Божим, то Ісус йому говорить: «…не тіло і кров це тобі відкрили, а Отець мій небесний». В розповідях про Хрещення в Марка, Матея та луки про синівство Ісуса говорить голос Божий з небес. Тут бачимо розуміння того, що сутність Ісуса – це Божественне Об’явлення, а не людські домисли.
У Матея це Об’явлення, яке дане Йосипу, стає відоме мудрецям зі Сходу. У Луки Об’явлення дане Марії, за Божим замислом дається і єврейським пастухам. Згідно Божого задуму: про Ісуса повинні дізнатися інші люди, навіть, якщо вони цього не очікували.
Проте обидва євангелисти попереджають також, що не всі зможуть прийняти Євангеліє та Ісуса. Якщо мудреці зі Сходу без вагань приходять поклонитися Ісусу, то цар Єрусалиму, первосвященики та книжники до Ісуса ставляться ворожо. Лука, описуючи радість пастухів, Семеона та Анни від народження Спасителя, наводить також пророцтво: «Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець» (Лк. 2:34-35). Іншими словами різдвяні ясла лежать в тіні Христа. До радості Благої Звістки завжди домішується смуток, що не всі повірять.
Коли Матей та Лука писали свої Євангелія, писанням, котрим користувалися християни було те, що пізніше стало називатися Старим Завітом. Ці писання євреї називали «Закон, пророки та інші книги». Як Матей, так і Лука, використовують перші глави своїх Євангелій як міст між єврейськими писаннями та розповіддю про служіння Ісуса. Євангелисти роблять короткий огляд історії та основних тем Старого Завіту, відносячи це до початку життя Ісуса.
Матей розпочинає свою розповідь про дитинство Ісуса словами, що Авраам породив Ісаака. Матей бачить історію Ісуса в трьохчастинній історії: перша – патріархів, від Авраама до Давида; друга – царів, від Давида до Вавилонського полону; третя – невідомих людей, від Вавилонського полону до Йосипа.
Бог зробив досить дивний вибір: Він вибрав шахраїв та брехунів (Яків та Юда) замість чесних та благородних (Ісав та Йосип). Ця історія повториться знову, коли Ісус вибере не праведників, але грішників.
Те, що стосується царів, то за часів Давида був певний період, коли монархія процвітала, але це пізніше привело до занепаду та Вавилонського полону. Таким чином Матей, ніби показує, що учні Ісуса не повинні шукати влади, але, щоб стати першими потрібно бути як малі діти.
Говорячи про період після Вавилонського полону, Матей приводить імена від Зоровавела до Йосипа. Особи досить незначні, щоб потрапити на сторінки історії. Вони стають прообразами рибалок та митарів, котрі стануть апостолами та наслідниками Ісуса. Матей також робить досить незвичний крок: в родовід включає жінок, і, більш того, ці жінки не відрізнялися святістю, як Сара, Ревека чи Рахиль. Тут ми зустрічаємо Тамару (Буття, 38), Рахав (Ісус Навин, 2), Рут (див. однойменну книгу) та жінку Урії, Версавію (ІІ Самуїла, 11). Ці жінки мали досить сумнівну репутацію, складні сімейні обставини або просо скандальну поведінку. Проте в руках Господніх вони стали знаряддями Божого Духа і благодаті та зберегли месіанське насліддя та увесь Ізраїль. Саме вони стали приготуванням для Марії, котра «…була заручена з Йосифом; але, перед тим, як вони зійшлися, виявилося, що вона була вагітна від Святого Духа» (Мт. 1:18).
Зібравши таких неоднозначних предків Ісуса, Матей готує своїх читачів до такого складного порядку послідовників Ісуса. Він досить часто своїх читачів відсилає до Старого Завіту і цим ніби показує, що історія Ісуса вкорінена в історії Ізраїлю. В Старому Завіті, після того, як патріарх Йосип приводить Ізраїль в Єгипет, злий фараон вбиває всіх єврейських хлопчиків, рятується тільки маленький Мойсей, щоби вкінці спасти свій народ, виводячи його із Єгипту. Подібно в Матея, злий цар Ірод вбиває хлопчиків у Вифлеємі, а немовлятко-Ісус спасається у Єгипті, щоби, повернувшись звідти, спасти Свій народ. Щоби читач не опустив відсилання на Старий Завіт, Матей дуже часто підкріплює свої розповіді цитатами із пророків. Так у 1 розділі ми знаходимо пророцтво пророка Ісаї: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл» (Іс. 7:14). Таким чином Матей показує, що родовід та цитати із Закону та пророків стосуються Ісуса та Його служіння. Для Матея Ісус – це воплочення всієї історії Ізраїлю, до котрого Він є посланий.
Дуже часто, коли ми святкуємо різдвяні свята, чи коли чуємо проповідь про Різдво, то нам говорять про Дитятко Ісуса, про якісь сентиментальні речі, але ми у Святому Письмі знайдемо швидше слова про Месію, царя із дому Давида та про єдиного Сина Божого. Євангелії показують нам, що Бог, Котрий буде діяти через Свого Сина як Спасителя та Господа є послідовним та буде діяти так, як Він діяв у минулому.
Бог завжди дарує милість та благодать навіть грішникам, Він завжди підносить смиренних та чує моління вірних та послушних Йому людей. Бог завжди хотів, щоби те Об’явлення, яке Він дав Своїм святим, вибраним, щоби воно поширювалося на цілий світ та привело до просвічення поган на славу Його народу, Ізраїлю.
За книгою Р. Брауна «Читая Євангелия с Церковью. От Рождества до Пасхи».