Роздуми над Євангельським читанням неділі про Страшний суд

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішнє євангельське читання  описує нам картину Страшного Суду, коли Христос прийде вдруге, як справедливий та могутній Суддя, щоби віддати кожному із нас те, що ми заслужили.

І сьогодні ми чуємо голос Самого Бога, Який актуальний у наші дні, як ніколи. «…Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене» (Мт. 25:34). Сьогодні, як ніколи, нашому ближньому, чи він близько і перебуває у страху та відчаї, чи він приїхав здалеку, втікаючи від куль та ракет, потрібна наша із вами допомога.

Бо наша незалежна, могутня, славна та прекрасна Україна, опинилася у підлому вогні війни. Гинуть мирні люди, а мужні захисники віддають свої життя, щоби над нашими головами майорів блакитно-жовтий стяг свободи, волі й незламності.

Сьогодні, як ніколи, ці слова Господа мають закарбуватися у наших душах, а наші серця мають бути відкритими до потреби усіх тих, хто просять про допомогу. Нагодуймо голодного, приймімо й обігріймо біженця, обіймімо й розрадьмо тих, кому ще не так швидко повернутися до своїх домівок, якщо вони ще у них є. Допомагаймо один одному, а особливо нашим мужнім захисникам. Прислуховуймося до їхніх потреб і допоможімо хто та чим може. Особливо молитвою, бо вона може все.

Цими євангельськими словами закликає Христос нас пробудитися, скинути свій страх та відчай, і розпочати жити по-справжньому, жертвуючи собою на благо інших. Христос звертається до кожного із нас не десь так далеко, а тут, зовсім близько. Він стоїть і стукає до кожного нашого серця, будить кожну нашу заспану душу, розбуджує наше життя і розкриває нам очі.

Христос волає до кожного із нас і вказує нам на справжнє життя, життя у любові, милосерді та самопожертві для когось. Проте Христос показує і те, що Він може прийди і постукати у наш дім в особі ближнього, котрий опинився у скрутному становищі, і просить їсти, пити, зігрітися. Христос може зайти до нас і сказати: «Хочу їсти! Хочу пити. Хочу зігрітися й одягнутися! Хочу жити й відчути любов, тепло та безпеку!».

Ці Христові слова ми можемо сміливо назвати вчинками людської гідності. Папа Лев Великий казав: «Християнине, пізнай, свою гідність!. Бо ти тепер є учасником Божої природи і членом христового Тіла. То ж відвернися від ницості й минулого гріховного життя. Згадай собі, до якої Голови належиш, частиною Чийого Тіла ти є. Згадай, що ти визволений з-під влади пекельних сил й темряви, що тебе призначено до слави небесного Царства! Зваж на те, що Син Божий став людиною, а отже, твоїм братом, і що ти сам є Божою дитиною».

Пам’ятаймо, дорогі мої, ким ми є. Бо так часто ми у своєму житті забуваємо ким саме ми є. І дуже часто намагаємося бути кимось іншими, забуваючи, ми є Божими дітьми. Ісус Христос став людиною, щоби показати нам до чого ми маємо прагнути, якими ми маємо бути.

І ми маємо зробити свій вибір – маємо стати Його учнями і жити у мирі й любові. Бо цей Останній Суд неодмінно прийде і буде стосуватися кожної людини. Він прийде, як той злодій уночі. Прийде, коли ми навіть не очікуватимемо його. І тоді усі отримаємо за своїми ділами, вчинками та словами.

Цей Останній Суд має завжди будити нашу совість і розпалювати серце. Він завжди відбувається у нас, коли ми комусь допомагаємо чи, коли цього не робимо. Бо сьогодні ми можемо або любити, або не любити. Бо сьогодні ми можемо благословляти свого ближнього, а можемо і проклинати його. Бо сьогодні ми можемо похилятися над хворим, а можемо і відкинути його прохання. Бо сьогодні ми можемо допомагати бідним і нещасним людям, котрі втікають від горя й розрухи, а можемо казати: «Це не моя справа. До мене війна не дійде!». Якщо ми не розпочнемо жити по-новому, якщо ми не допомагатимемо, то чи ми будемо готовими до цього Останнього Суду?

Допомогти потребуючим, голодним, спраглим, переляканим, хворим – це вияв нашої людяності та щирості, вияв нашого вболівання та переживання. Не закриваймося у своєму комфорті, не думаймо, що горе й розруха може не прийти до нашої хати. А вставаймо, допомагаймо, вболіваймо й молімося за кожну людину, котра потребує допомоги, бо вона є такою ж самою Божою дитиною, як і кожен із нас.

Показуймо й даруймо свою любов, але не тільки на словах, але й прикладом свого життя. Не втрачаймо гідності християнина, пам’ятаймо ким ми є. Та прямуймо до святості, пам’ятаючи, що стати святими ми можемо тільки тоді, коли будемо справжніми християнами, а справжніми християнами ми будемо тільки тоді, коли станемо справжніми людьми. Бо бути людиною – це не привілей, а покликання.

І сьогодні, як ніколи, ми маємо поєднати у собі і людяність, і мужність, і відвагу, бо наша Україна потребує допомоги та нашої пильності. Тієї неділі ми прокинулися під мирним небом, не думаючи, що можемо прокинутися і чути звуки вибухів та боятися ракетних ударів по нашим містах та селах. Чотири дні назад ми прокинулися, не вірячи, що у оселю кожного із нас постукала кривава руки війни. Чотири дні ми бачимо жахливі руйнування по містах нашої Неньки-України, бачимо смерті, сльози та страх. Проте всі ці дні ми бачимо Божу силу над нами, нашими воїнами, які не здали жодного міста, жертвуючи своїм життям. Ми бачимо їхню мужність, відвагу й силу. Й чуємо їхні свідчення про велику Божу допомогу, яку дає їм наша молитва. Молімося, дорогі у Христі брати і сестри, молімося щохвилини, щоби наші могутні та сильні воїни відчували над собою молитовний щит нашої віри, любові і надії. Хай Господня сила, могутність та милосердя завжди перебуває з усіма нами. Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.