Що будемо робити коли трапиться біда?

Книга Рут розпочинається із жахливих подій. Елімелех та Ноема втікали з Вифлеєму в Моав-край через голод. Вифлеєм – їхній «Дім хліба» повинен був забезпечити потребу їжі для усіх людей, натомість перетворився на дім, де панував голод. Тут Елімелех та Ноема, а також їхніх два сини, поклонялися єдиному, істинному Богу. Моав-край, який знаходився в 30 кілометрах від Вифлеєму, не шанував та не вірив у єдиного Бога, а служив божеству Хамосу, котру приносилися чисельні жертви, серед них були і людські жертвоприношення. Самі ж моавитяни, вороги Ізраїлю, уособлювали одне тільки зло.

Десять років життя серед цих людей жахливо вплинув на долі Елімелеха, Ноеми та їхніх двох синів, Махлона та Кілйона. Вони одружилися на моавитянках, але тут трапилося велике горе. Елімелех помер першим, потім померли і два його сина, залишивши трьох жінок-вдів у важкому становищі.

Коли трапляється горе, у кожного з нас є тільки три варіанти, як ми можемо відреагувати:

Сумувати: ми можемо стати схожими до Ноеми, котра так пройнялася своїх горем, що у всьому почала звинувачувати Бога. Вона навіть просила друзів, щоби ті почали кликати її Мара-«гірка» замість Ноема-«приємна». Вона не переставали жалітися, що вийшла з дому в достатку, а Бог повертає її назад з пустими руками. Її життя було переповнене болем.

Піти: ми можемо бути схожими до Орфи, котра поцілувала свою свекруху на прощання та пішла «до свого народу й до свого бога» (Рут. 1:15), думаючи, що переміна обставин якось допоможе у вирішенні її проблем. Втеча від наших проблем ніколи не вирішить їх.

 Залишитися вірними: Ноема веліла Руті повертатися в Моав-край, але вона залишилася вірної її. Вона промовила жалісливі слова: «Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою» (Рут. 1:16-17).

Повернувшись до Вифлеєму, Ноема та Рут почали облаштовувати своє розбите життя, підбираючи колосся на полі багатого землевласника Вооза. Це не було простим збігом обставин. Це було Боже Провидіння. Вооз був родичем покійного чоловіка Ноеми, Елімелеха. За законом Мойсея, близький родич повинен був одружитися на вдові свого родича, захищати та підтримувати її, виростити спільних дітей, щоби ім’я його родича жило в наступних поколіннях.

Вооз боявся Бога, тому надав Руті захист та всі привілеї, які були у його женців. «Нехай збирає колосся й поміж снопами; не зобиджайте її; ба навіть і самі висмикуйте їй колосся із снопів та зоставляйте їй, нехай збирає, і не лайте її» (Рут. 2:15-16).

Коли Рута натякнула на можливість шлюбу, Вооз засумнівався, бо був ще один близький родич. Коли той відмовився від своїх прав на маєток Елімелеха, Вооз одружився на Руті, врятувавши її від самотності та бідності.

Дивовижним є те, що Рут народила сина – Овида, у якого пізніше з’явиться на світ син Єссей, а в того народиться син Давид. Після випробувань та горя, безвихідності, бездітності, моавитянка, вдова-поганка, стала вірною єдиному Богу, забезпеченою дружиною Вооза, прабабкою царя Давида та однією із чотирьох жінок, котрі згадуються в родоводі Ісуса Христа.

Тільки один Бог міг перетворити таку жахливу трагедію на такий дивовижний тріумф. Рут могла разом із багатостраждальним Йовом заявити: «Я знаю – Захисник мій живе» (Йов. 19:25). Якщо Бог зробив все це для рути, то що Він може зробити для кожного із нас?

Ілюстрація: William Blake  (1757–1827): Naomi entreating Ruth and Orpah to return to the land of Moab.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.