Віра апостола Томи

Проповідь на Томину Неділю

Один із учнів Христа не вірить в Його воскресіння: «Якщо не побачу на його руках знаків від цвяхів і не вкладу свого пальця у місце, де були цвяхи, а й руки моєї не вкладу в бік його, – не повірю!» (Ів. 20:25). На превеликий жаль, людство, із століття в століття, повторює ці слова.

І наша наука, і все наше знання, і наші ідеології та різноманітні теорії засновані саме на словах: побачу, доторкнуся, повірю. Христос, навпаки, навчає нас: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20:29). Як ми можемо не бачити і повірити? Та й ще в що вірити? Не просто в існування Бога, не просто в добро, справедливість, людяність. Нам потрібно повірити у воскресіння із мертвих – в те небачене та нечуване, яке неможливо вкласти в жодні рамки, яким живе християнство, котре проголошує, що: «Христос Воскрес!».

Звідки ми маємо взяти цю віру? Невже можна примусити себе вірити?

І знову людина повертається від цієї неможливої умови до простих: побачити, доторкнутися, відчути, перевірити. Проте скільки б людина не дивилася, скільки б вона не перевіряла, скільки б не доторкалася все одно залишається таємничою істина, котру вона шукає.

Людина, ніби і знає, що таке справедливість, але навколо себе бачить царство зла та темряви, брехні та жорстокості. Вона знає, що таке свобода… Проте навколо люди прагнуть знищити одне одного, прагнуть згноїти в таборах  мільйони і, як не дивно, в ім’я щастя, справедливості та свободи. Навколо зростає ненависть та зло. Побачити, перевірити, доторкнутися, все вирахувати, все проаналізувати, створити в лабораторіях та кабінетах наукове перевірене щастя. І знову людина наштовхується на своє безсилля, на свою немічність.

Що ж ми бачимо в празнику Пасхи? Яку істину вона нам дарує? Впродовж століть Пасха говорить всім нам про щастя та радість. Ми, ніби і не бачимо, і не можемо перевірити, не можемо доторкнутися, проте, прийшовши в Храм пасхальної ночі, вдивляючись в очі своїх ближніх, ми так чекаємо цієї радості.

Саме в цій темряві вперше розноситься: «Христос воскрес!». І тисячі голосів у відповідь проказують: «Воістину воскрес!». Ми з вами знаходимося серед тих, про котрих Спаситель говорив: «Щасливі ті, які, не бачивши, увірували!» (Ів. 20:29).

Саме в неділю Томи Церква пригадує не тільки про невірство Христового апостола, але і про саму людину, про кожну людину і про ціле людство. Не дивлячись на весь світовий прогрес, людство просувається в пустиню страху, страждань, здобуваючи та борючись за синтетичне щастя. Людина досягнула Місяця, перемогла простір, завоювала природу, проте досить влучно Святе Письмо описує стан цього світу: «Все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках» (Рим. 8:22). Людство стогне та страждає, ненавидить та знищує само себе, боїться та вбиває, помирає, але все одно тримається своєї гордині: «Якщо не побачу – не повірю!».

Проте Христос не сердиться на Тому, приходить до Нього: «Подай сюди твій палець і глянь на мої руки. І руку твою простягни і вклади її у бік мій. Та й не будь невіруючий, – а віруючий!» (Ів. 20:27). І Тома падає перед Ним на коліна, кажучи: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:28). Померла його гордість, його самовпевненість, він відчув неймовірну волю, радість та щастя.

Нам слід всім своїм єством закликати разом з апостолом Томою: «Господь мій і Бог мій!». Прийняти Спасителя в своє життя, триматися Його Святих Заповідей, вірити в Його святу волю та погоджуватися з усім, що відбувається з нами.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com