Якщо не покаєтеся!

У євангелії від Луки є розповідь яка мене бентежить, це так само викликали бентегу та сум’яття і в Його слухачів. Йде мова про подію, котра наводить жах на людей. І, водночас, розкриває особу Понтія Пилата. Понтій Пилат був політичним і морально прагматичним римським правителем, котрий так любив приниження та жорстокість. З особливою жорстокістю він ставився до тих, хто розпалював повстання та розпочинав міжусобні війни. Про одну із таких розправ нам оповідає Біблія, коли Пилат наказав вбити декількох галилейських євреїв під час жертвоприношення в Храмі згідно Мойсеєвого закону.

Нам не відомі ані причини, ані обставини цих вбивств. Можливо, саме ці галилеяни підбурювали інших до повстань проти Риму, а, можливо, вони опинилися там випадково саме в той час, коли Пилат вирішив продемонструвати бунтівному єврейському народу свою міць та силу. Ми тільки знаємо, що кров цих людей «Того ж часу прибули деякі й розповіли йому про галилеїв, що їхню кров Пилат змішав з їхніми жертвами» (Лк. 13:1).

Нам також відомо, що Ісус, почувши про цю жахливу подію, дає зовсім слушну відповідь, яка бентежить уми народу.

Несподівана відповідь.

Ісус відповів коротко і різко: «Озвавшись, він сказав їм: «Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само» (Лк. 1:2-3).

Ісус не сказав нічого, що могло заспокоїти Його слухачів, котрі так переживала, щоби їх не спіткала така ж доля. Мало того, Він навіть не сказав, що потрібно прощати своїх ворогів. Він тільки підкреслює, що ця жахлива трагедія повинна пробудити Його слухачів покаятися перед Господом. Бо залишилися вони в живих не через те, що праведні та побожні, але через Боже милосердя.

Перш, ніж слухачі змогли щось відповісти, Ісус пригадує ще одну, не менш жахливу, подію: «Або ті вісімнадцять, що на них упала башта Силоамська й їх забила, гадаєте, що були більш винні від усіх мешканців Єрусалиму?. Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само» (Лк. 13:4-5). І в одному, і в другому випадку жахливих смертей, Ісус прагне донести до народу звернення від Бога: покайтеся!

Чому люди загинули?

В той день Христових слухачів турбувало питання, котре також хвилює і нас: чому люди страждали? Чому відбулося таке жахливе зло і саме з тими людьми? Що потрібно робити нам, щоби не сталося чогось схожого?

В різних місцях Святого Письма ми читаємо про страждання людей. І ці люди навіть не мали якихось конкретних гріхів проти Бога. Це ми бачимо із прикладу Йова та із історії про сліпонародженого чоловіка. «Переходивши, побачив Ісус чоловіка, зроду сліпого. Запитали його, отже, учні його: «Учителю, хто згрішив? Він – чи батьки його, що сліпим він уродився?». «Ані він не згрішив, ані батьки його, – відказав Ісус, – але щоб ділам Божим виявитись на ньому!» (Ів. 9:1-3).

Христос підкреслює, що ці люди не мають на собі якогось клейма чи прокляття, а їхня вина не є ані більшою, ані меншою за провини будь-якої людини. Він руйнує віру в те, що відсутність страждань – це аж ніяк не досягнення людської праведності. І найголовніше, Він викриває гріховність кожної людини перед Богом.

Якщо не покаєтеся!

Ось і головна мета Христових слів, котрі Він прагне донести до всіх людей. Для Христа головною проблемою є загибель людини, а не її причина. Адже основною проблемою людства є те, що: «ми блукали; кожен ходив своєю дорогою» (Іс. 53:6). Прийшов Ісус і на Нього були покладені всі провини та гріхи людей. І плата за наш гріх дуже висока – смерть. Ісус, знаючи це, все одно приходить, щоби дати нам «вічне життя» (Рим. 6:23). Він прийшов не для того, щоби визволити ізраїльський народ від римського гніту, але визволити всіх людей, котрі вірять в Нього, від вічної загибелі й дати вічне життя.

Слухачам Ісуса не потрібно було знати про гріхи та провини галилеян, політичні мотиви Пилата чи ще якісь другорядні мотиви загибелі людей. Їм потрібно було знати тільки одне: поки вони дихають, вони мають нагоду отримати прощення гріхів та спасіння від жахливої погибелі. І ця нагода: якщо тільки вони покаються.

Все це стосується і нас сьогодні.

На сторінках Святого Письма ми бачимо, що Христос на всі людські страждання не тільки відповідає словом «покайтеся». Він проявляє Свою турботу та милосердя до багатьох людей. Це ми бачимо із історії про маму, котра хоронила свого сина, прокажену, кровоточиву, чоловіка, котрий 38 років був паралізованим. Й чимало інших прикладів, котрих є так багато.

Ісус говорить, щоби ніхто із людей не поспішав судити інших, насміхатися чи цуратися їх: «Не судіть з вигляду зовнішнього – судіте справедливим судом!» (Лк. 7:23). Дуже часто юдейські лідери та прості спостерігачі не бачили найголовнішого в стражданні людини: Боже милосердя та дар прощення.

Ми й самі, дивлячись на чиїсь чи власні терпіння, дуже часто запитуємо: «Чому? Чому саме зі мною? Що ми зробили поганого, що заслужили такі страждання?». Інколи ми намагаємося знайти Божі цілі в своїх терпіннях, які так часто стають для нас незрозумілими.

Заголовок до кожного страждання.

Ми звикли реагувати на людські страждання по-різному. Проте є один спосіб, котрий переважає інші. Ісус бажає, що ми також почули ті слова, котрі стосуються всіх людей щодо трагедії нашого часу: «…якщо не покаєтесь, усі загинете так само». Це єдиний милосердний діагноз Доброго Лікаря, котрий бажає за нас понести наші страждання та терпіння, якщо тільки ми покаємося.

Зображення StockSnap із сайту Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *