Юда Іскаріот (частина 1)

Біля підніжжя хреста

Уривки Святого Письма для роздумів: Мт. 26:14-16, 47-50; Мт.27:1-15.

Зрада нам причиняє скільки душевного болю, котрий в багато раз переважає фізичний біль. Адже болю тут завдає нам людина, котру ми любимо та котрій звикли довіряти. Ті муки та терпіння, котрі завдають нам вороги не до порівняння із тими терпіннями, яких ми зазнаємо через зраду людей, котрих  любимо.

Тому й не дивно, що автори Нового Завіту зраду Юди змальовують в надзвичайно темних тонах. Зрада Юди потягнула за собою арешт Ісуса, Його засуд та страту. Якщо розважливо читати розповіді євангелистів про час, котрий Юда провів з Ісусом та іншими учнями, то ми можемо помітити там тінь майбутньої зради. Сам Ісус досить різко висловлювався про свого зрадника, називаючи його дияволом, сином погибелі, котрому краще було не народитися. Історія Юди закінчується самогубством. Не в силі пережити наслідки своїх вчинків, його гризли докори сумління. Його переслідувало почуття провини і у відчаю від обирає самотню смерть.

Як нам слід відноситися до цієї людини? Які почуття ми можемо відчувати до нього? Чи заслужив він таку смерть та долю?

Більшість християн засуджують Юду, а Данте Аліг’єрі в «Божественній комедії» поміщає Юду в найнижчі кола пекла. Там, замість жаркого полум’я, котре загрожує людям, котрі згрішили в пристрасті, панує льодяний холод, котрий приготований для тих, хто свідомо відкидає Божу любов.

Гріх Юди, без сумніву, жахливий. І про це євангелисти говорять досить відкрито. Так євангелист Лука стверджує, що Юда «став зрадником». Всі народи у всі часи запам’ятають Юду через його зраду. Крім того, що Юда став зрадником Ісуса нам нічого невідомо про нього. Ми не маємо жодних фактів про його дитинство, не знаємо к звали його батьків, з якої він походив сім’ї. ми знаємо тільки одне, що він став зрадником. Ми знаємо тільки про його роль, яку він відіграв в ту ніч страсного тижня, коли він вийшов із Сіонської горниці, коли залишив Тайну Вечерю та передав Ісуса в руки храмової сторожі.

Своїм вчинком юда прославився як зрадник друзів та свого Наставника. Він не зміг перенести усвідомлення того, що він зробив. Якби він не старався виправити свою провину, він назавжди буде ототожнюватися із подією, котру він найбільше прагнув би стерти зі своєї пам’яті. Перед його очима та в його думках стояла тільки зрада та хресна смерть Ісуса. Він так і не зміг із цим жити та пробачити собі.

Напевно, не зовсім справедливо є судити Юду тільки за цим єдиним моментом, бо так само є несправедливо людину і її життя  тільки за якимось єдиним поганим вчинком, яким би він страшним не був. Проте, все ж таки, вчинок Юди, яким би він трагічним не був є великим злом.

Ми до кінця не зрозуміємо мотивів його вчинку. Те, що він вкінці мав жаль за те, що він зробив, може вказувати, що він не очікував засудження та страти Ісуса. Можливо, він не хотів глянути правді у вічі. Можливо, він відганяв від себе думки про всі можливі варіанти розвитку подій. Однак, нам не слід уявляти собі його занадто довірливим, бо все ж таки він свідомо зрадив Ісуса та своїх друзів та віддав їх у руки людям, котрі і не намагалися приховати своєї ворожості та злих намірів. Як би ми не оцінювали наміри Юди, ми не можемо зняти з нього відповідальність за цей його вчинок.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.