Біля підніжжя хреста
Уривки Святого Письма для роздумів: Мт. 26:14-16, 47-50; Мт. 27:1-15.
Дорогою до Єрусалиму Ісус сказав Своїм учням, що «Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть» (Мт. 20:18). На ці слова мало хто звертає увагу, але тут Ісус говорить не тільки про Свою смерть, але і про те, що Він буде відданий на розп’яття.
Події Страсного тижня показують нам, що хресні муки вразили не тільки тіло Ісуса, але і Його дух та навіть Його взаємовідносини між людьми. На Голгофі Божий Син відчув самотність. Вигук Ісуса: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мр. 15:34) виривається із грудей людини, котра за останню добу змогла відчути найбільші муки. І тут ми бачимо страшну іронію. В той момент, коли Він в Своєму послуху до кінця виконав волю Отця Він залишився зрадженим та відкиненим всіма. Проте заради нашого спасіння Він добровільно приймає біль зради.
Терплячий Месія, Еммануїл, Бог, Котрий жив серед нас як людина власним досвідом дізнався, що таке є біль від зради. В певному сенсі ми можемо сказати, що Бог ніколи не переставав відчувати такий біль. Від самого моменту, коли була створена людина. Адже Він створив людину, котра могла любити, здатна дружити, а, отже, і здатна зрадити. Проте на хресті Богу прийшлося прожити щось інше. Ісус відчув весь жах та біль від зради людини людиною.
В Євангелії від Івана знаходимо такі слова: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Ів. 1). Цими словами євангелист Іван свідчить, що власний народ відкинув Ісуса та віддав Його римлянам на розп’яття. В цей момент історії взаємовідносин Бога та Його народу Юда виступає від імені всіх тих, хто бажав цієї смерті: від первосвящеників до натовпу, котрі кричали: «Осанна», а пізніше: «Розіпни Його». Ісус передбачив зраду Юди, коли той наблизився до Нього в Гетсиманському саду, Ісус не був здивований. Він очікував на його появу. Юда зрадив Ісуса тільки тому, що Він Сам цього хотів. В певній мірі Ісус видав Себе в руки Своїх ворогів.
Для правильного розвитку подій потрібен був зрадник. Це не обов’язково мав бути Юда. Він став тільки уособленням всього людства, котре готове відкинути Божого Сина та видати Його на розп’яття.
І хоча в Євангелія Юда несе на собі пляму зрадника, а євангелист Іван навіть стверджує, що апостоли даремно довіряли йому ящик для пожерт, бо він брав для себе звідти. Мало що в історії життя Юди показує його здатним на такий злочин. Якщо пригадаємо собі події Тайної Вечері, то пророцтво Ісуса про те, що один із них Його зрадить, всіх ввело в сум’яття. Кожен із них запитував: «Чи не я, Господи?». Проте винним стає Юда. Хоча ніхто не міг передбачити цього.
І хоча Юда став зрадником, він не стає єдиним. Він був першим із… Зрада Юди була жахливою. Проте не слід забувати, що після арешту Ісуса всі учні зі страху втікали із Гетсиманського саду. І навіть Петро, який кілька годин перед тим клявся, що ніколи не залишить Ісуса, тричі відрікся від свого Учителя. Між зрадою Юди та відреченням Петра є певна схожість. Ось тільки Юда піддався тій спокусі і покінчив життя самогубством, тому він не побачив воскреслого Христа, він не дізнався, що його гріх, при всій його підлості та ницості, за волею Божою послужив спасінню людства. Ми ніколи не зможемо дізнатися, з якими б словами воскреслий Христос звернувся б до Юди.
Ми можемо думати, що він також міг би розраховувати на прощення, яке отримав Петро. Гріх Юди, звичайно, жахливий. Проте не наскільки, щоби Юда став недоступним для Божої любові. Напевно, це все, що ми можемо сказати про нього. Якщо ми будемо стверджувати, що для Юди не було жодної надії, то чи віднайдеться ця надія для нас. Адже кожен з нас по-своєму безліч разів продавав Ісуса, при чому за меншу ціну, як тридцять срібняків.
Ілюстрація: гравюра Юліуса Шнорр фон Карольсфельда