Проповідь на свято Христа Чоловіколюбця
У Євангелії Матея є такі слова: «Що ви гадаєте? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, – чи він не кине дев’ятдесят дев’ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев’ятдесят дев’ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих» (Мт. 18:12-14).
Здається, що на сьогодні є досить важко загубитися. А, беручи до уваги сучасні темпи розвитку технологій, нам є важко заблукати, зникнути з лиця Землі. проте, не дивлячись на існування GPS чи карт Гугла, ми іноді читаємо, що у Карпатах хтось загубився. А у часи Христа, коли не було цих технологій, заблукати було ще простіше.
Юдея часів Христа – це горбиста місцевість, де було так мало умов для щасливого життя. Овець доводилось випасати на плоскогір’ях, де не було жодних огорож, щоб обмежити овець, тому й не дивно, що пастухам нерідко приходилось шукати овечок, котрі відбилися від отари й заблукали. А ще овечки могли опинитись на якомусь уступі, з якого не могли ані піднятись, ані спуститись, їм залишалось одне: або загинути, або чекати, що їх хтось знайде та врятує.
Сьогодні слова про заблукалу овечку для нас актуальні, як ніколи. Ми маємо дуже багато можливостей заблукати, ми, люди ХХІ, століття не відчуваємо жодних перепон чи обмежень у пошуку інформації, в її споживанні, нерідко піддаємось спокусі знайти собі якесь таке лжепророцьке вчення, що обіцяє нам процвітання та успіх, й при тому, що від нас не вимагається багато. Коли ж наше становище не покращується, то ми впадаємо ще й депресію, бо вважаємо себе ні на що не здатними, ми розчаровуємось у собі та в усьому, і це може стати для нас прірвою.
Христос говорить нам, що одна вівця загубилась, та це видається дивним, вівці дуже чутливі на голос свого пастуха, на голос своєї отари. Тому, щоб вівця загубилась, потрібно, щоб вона стала нечутливою на голос пастуха та отари. Так і людина, щоб загубилась їй треба стати глухою на голос пастиря Ісуса та наголос своєї отари, тобто своєї спільноти, Церкви. Для нас, що маємо Христа за свого пастиря є один рецепт, як не заблукати та не зійти із дороги, яка веде до Христа. Перебувати у Його Слові, тобто завжди читати Святе Письмо (Біблію), перебувати у Його Спільноті, тобто у Церкві, користаючи із Євхаристії Святих Таїн та молитви: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Дія. 2:42).
Христос обіцяв нам: «Я з вами аж до кінця віку» (Мт 28:20) і Він вірний цій обітниці, тому ніколи нас не залишає. Він шукає нас різними засобами, у різних умовах нашого життя, шукає кожного у свій час.
Нам важливо не забувати про Велику Любов, яку має Бог до кожного із нас, не забувати про Ісуса та Його Любов до нас у наших проблемах, не забувати про Нього у повсякденному житті, не забувати про Ісуса навіть тоді, коли ми перебуваємо у віртуальному світі.
У цій притчі ми можемо бути на місці загубленої овечки, але можемо стати для інших рятувальником, тим, хто може простягнути руку допомоги для інших: «Ви – сіль землі. Коли ж сіль звітріє, чим її солоною зробити? Ні на що не придатна більше, хіба – викинути її геть, щоб топтали люди. Ви – світло світу. Не може сховатись місто, що лежить на верху гори» (Мт. 5:13-14).
На що мені ще хочеться звернути нашу увагу у цій притчі про загублену овечку. Як стадо, як інші вівці, могли залишитись без пастиря, адже, як читаємо у Євангелії від Івана: «Коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають…. Вівці мої голосу мого слухаються і я їх знаю: вони за мною слідують» (Ів. 10:4;27), що вівці знають голос свого пастиря, і йдуть за ним. Тобто нам здається, що було б логічним, що вся отара пішла б вслід за пастирем, коли він пішов шукати ту овечку, що заблукала. Це знак нам усім, що ми не маємо залишатись осторонь, ми, як спільнота, як Церква, маємо відправлятись на пошуки тих, хто заблукав.
Бувають такі миті в житті, коли нам здається, що нас покинув цілий світ. Можливо, саме зараз у нас така мить життя, почуймо голос свого Пастиря. Почуймо голос Ісуса та підімо за Його голосом.
За матеріалами: “ДАБАР”