Проповідь на 25-ту Неділю по Зісланні Святого Духа
Якийсь законовчитель прийшов до Ісуса, щоби випробувати Його. Не дізнатися від Нього щось нове, не почути Божу правду, а щоби випробувати. Дуже цінним для Бога є те, коли ми підходимо до Нього зі своїми запитаннями, але чи готові ми почути відповідь на них і прийняти ці відповіді. Тут ми бачимо, що приходить цей законовчитель, щоби випробувати, вколоти, притиснути Ісуса до стінки. Проте Господь дуже вміло і мудро відповідає йому.
Тут ми чуємо найважливіше питання, яке повинно турбувати кожного із нас: «Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?» (Лк. 10:25). Адже саме про вічне життя ми маємо турбуватися продовж усього нашого життя. Що нам потрібно робити, щоби ми спаслися? І чи ми докладаємо усіх зусиль, щоби отримати цей спасіння?
Ісус же відповів йому і нам, відповів питанням на питання: «В законі що написано? Як там читаєш?» (Лк. 10:26). Дуже часто нам Господь дає відповіді саме у питаннях: «А ти, як це бачиш? А ти у цьому, як орієнтуєшся?». Якщо не знаєш, то не чекай, що тобі попадуть готову відповідь, а бери і сам шукай.
«Озвався той і каже: «Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого»» (Лк. 10:27). Вперше, коли ми чуємо цю заповідь, то нас дивують ці слова, котрі сказав Ісус. У них немає нічого незрозумілого і прихованого. Все ясно викладено. І так легко є ці слова виконати. Та чи насправді це так є? Ця заповідь є найважчою до виконання. Чому? Візьмімо, наприклад, учорашній день, ми щось там робили, працювали, клопоталися, прибирали, готували їсти. Якусь часину дня ми присвятили сніданку, якусь – догляду за собою та за іншими, а тут вже й обід, а недалеко й вечеря. Скільки ж часу ми присвятили Господу? Можливу годину? А скільки часу виділили для читання Слова Божого? Можливу хвилин 20. І це непогано для буднів. Але тут, у цій заповіді, сказано: усією силою, усіма думками, усім серцем. І тут ми розуміємо, що виконати це неможливо. Це дуже важка заповідь, яку неможливо виконати.
Бог наш – це Бог ревнивий. Він не терпить конкуренції. Він наголошує, що насамперед має бути Він, а вже потім усе інше. Наш Бог – це Бог святий, Бог ревний. Він не простить нам, коли ми будемо щось ставити вищим за Нього. «Не можете ви служити Господеві і чужим богам, бо він – святий Бог, Бог ревнивий; не простить вам» (Іс. Нав. 14:24). Не простить нам того, що ми ставимо вище за Нього.
Також ми у цій притчі чуємо ще іншу заповідь. Її ми зустрічаємо ще у Старому Завіті: «Люби ближнього твого, як себе самого». Здається немає нічого легшого: люби когось, іншу людину, як себе самого. А хто є тим нашим ближнім? І тут, дорогі мої, ми маємо порівняти себе, але не на фоні іншої людини. Ось, я уже не такий і грішний, як там той чи та. А порівняти себе на фоні Бога. Бога святого, всемогутнього, всезнаючого, всебачачого. І що ми побачимо? І хто тоді ми? Які ми тоді? Є над чим задуматися?
Зображення ілюстративне: Anna Sulencka – Pixabay