Проповідь на 8-му неділю по Зісланні Святого Духа
Євангельське читання сьогоднішньої неділі розказує нам, як Господь приплив на човні на пустинний та безлюдний берег озера, а народ, почувши про це, пішов за ним зі своїх міст. Ісус, побачивши велику кількість людей, «змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих» (Мт. 14:14). Ми бачимо, що Ісусу зцілює хворих, хоча про це Його ніхто не просив. Проте той факт, що люди самі поспішали до Господа та приносили до Нього своїх хворих, свідчить про їхню глибоку віру.
Євангелист Марко зазначає, що Ісус залишався у тому місті впродовж цілого дня аж до пізнього вечора. «Він, бачивши юрми народу, милосердився над ними, бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха» (Мт. 9:24). Господь з радістю віддавав Свій час людям, але ось Його учні розпочинали непокоїтися, бо вони бачили, що місцина безлюдна, а пора пізня. «Пусте це місце та й час минув уже. Відпусти людей, нехай ідуть по селах та куплять собі поживи» (Мт. 14:15), – говорять вони Учителеві. Ісус, несподівано для них, їх відповідає: «Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти» (Мт. 14:16).
Апостоли слухають Ісуса і роблять усе, що в їхніх силах. Знаходять п’ять хлібів та дві риби, а між іншим, на пустинному березі озера знаходяться «яких п’ять тисяч чоловіків, окрім жінок та дітей» (Мт. 14:21). І тут, маючи у Своєму розпорядженні п’ять хлібів та дві риби, а ще послуг Своїх учнів, Ісус звершує вражаюче чудо.
«І, звелівши народові посідати на траві, взяв п’ять хлібів і дві риби, підвів очі до неба, поблагословив і розламав ті хліби, і дав учням, а учні – людям» (Мт. 14:19). Усі їли та наситилися. Бачимо, що Господь піклується про тих, хто йде за Ним. Йому не далекі наші людські потреби, особливо, коли ми перебуваємося у крайній нужді. Проте Він завжди очікує від нас співпраці. Не дивлячись на те, що наші можливості є доволі обмеженими. Якщо ми допомагаємо Ісусу, як апостоли, навіть, коли наша допомога є мізерною й не значною, то Він може творити чудеса: примножувати хліби, просвічувати найтемніші уми, обдаровувати щедрістю тих, хто не зав що це таке.
Господь здатний творити усе це… І навіть більше, якщо ми Йому допоможемо усім, що у нас є. і тоді ми краще зрозуміємо те, про що пише апостол Павло: «Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?… Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас. Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любові, що в Христі Ісусі, Господі нашім» (Рим. 8:35;37-39). Як бачимо, ніщо не може нас розлучити з нашим Учителем, Ісусом Христом: ані особисті проблеми, ані хвороби, ані страждання, бо у Ньому знаходиться джерело нашої сили та відваги.
«Очі всіх на тебе уповають, ти їм своєчасно даєш поживу. Ти розтуляєш твою руку і насичуєш усе живе якнайкраще» (Пс. 145:5-16). Ісус завжди є присутнім у Євхаристії і цей факт підносить це Таїнство на неосяжну висоту. Якщо ми намагаємося комусь виразити свою любов та приязність, то прагнемо цій людині зробити щось приємне, щось подарувати, чимось допомогти, робимо певні послуги, стараємося бути якнайближче до цієї людини. Але ми не можемо віддати їй самого себе. Проте Ісус Христос зробив це. Він віддає нам Себе, єднаючи нас із Собою в Євхаристії. А ми – ті, хто шукає Його, і шукає Його ще більш наполегливо, аніж та велика кількість народу, про яку згадує сьогоднішнє Євангеліє, забуваємо про себе та про їжу, а знаходимо Його щоденно у Святому Причасті. Ісус очікує на кожного із нас, очікує, що ми попросимо Його зцілити наші немощі, захистити у разі небезпеки, розвіяти наші сумніви, котрі можуть розділити нас із Ним. Кожне Святе Причастя – це джерело благодаті, це промінчик світла у темряві нашого буденного життя, це сили для продовження нашої духовної боротьби.
Господь прагне, щоби наше життя було прекрасним, щоби наші труди привели нас до Нього. Проте наша участь у Таїнствах залежить від стану нашої душі. Адже і наша душа, і наше тіло має прагнути до святості та чистоти. Щоби ми приступали до Таїнства Покаяння, щойно у нас виникає така необхідність.
Подякуймо ж Господеві за ту легкість, з якою ми можемо наблизитися до Нього. Проте ця подяка буде найкращою, якщо ми будемо ретельно готуватися до Святого Причастя. Якщо ми будемо приступати до нього з тими думками, що це Причастя може стати для нас єдиним чи останнім у нашому житті. Котресь Причастя й дійсно стане для нас останнім, після чого ми зустрінемося віч-на-віч з Ісусом, з Котрим ми так безмірно й глибоко єдналися у Святому Таїнстві. І, як же тоді зрадіє Ісус, від тих знаків уваги та пошани, які ми виявляли своєю вірою та любов’ю.