Проповідь на неділю митаря та фарисея
У євангелії від Луки ми читаємо розповідь про двох чоловіків, котрі прийшли у храм, щоби помолитися. Ці двоє – митар та фарисей. Фарисеї вважали себе людьми чистими; людьми, котрі досконало виконують закон; людьми, котрі ненавиділи митарів, бо ті збирали податки. Вони в них бачили користолюбців, котрі турбуються про свої потреби, аніж про потреби інших.
Євангелист Лука підкреслює, що Христос говорить цю притчу тим, котрі: «були певні про себе, мовляв, вони справедливі й ні за що мали інших» (Лк. 18:9). Адже із притчі ми бачимо, що фарисей, котрий прийшов помолитися Господеві, не мав ані смирення, ані любові, ані поваги. Всі його думки були звернені на похвалу самого себе: «Боже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди – грабіжники, неправедні, перелюбці, або як оцей митар. Пощу двічі на тиждень, з усіх моїх прибутків даю десятину» (Лк. 18:11-12). Замість того, щоби прославити Бога, він починає молитву з прослави себе. Так, він чинить добрі вчинки: постить, віддає десятину, але його гордість та самолюбство руйнує все те добро, пов’язане з його вчинками. Він ще й усі заслуги приписує тільки собі самому та принижує інших. У фарисея ми не бачимо того, що найнеобхідніше для благочестивої людини – любові та смирення, без яких неможливі жодні заслуги.
Фарисей стоїть на видному місці, молиться, дякує за все, що робить. І у цьому виявляється його самолюбство. Він порівнює себе з іншими, вважаючи себе найправеднішим та найкращим виконавцем Господніх законів. Його гордість стає для нього тією перешкодою, котра перешкоджає на шляху до Бога. Її коріння пронизує усе його єство, усе його життя, тому йому так важко її розпізнати і побачити.
Деякі фарисеї змогли стати вірними учнями Господа, проте більшість так і не змогли розпізнати Месію, Котрий жив поряд з ними. Через свою гордість вони втратили сенс свого існування, а їх релігійне життя, котрим вони так пишалися, стало для них порожнім та буденним. Їх добрі вчинки перетворилися на формальні норми, щоби тільки викликати подив у навколишніх. Постивши, вони завжди були понурі та сумні, щоби це могли бачити інші. Молячись, вони ставали на найвидніші місця у синагозі та площі. Даючи милостиню, вони завжди про це говорили і хвалилися цим.
Господь говорить до Своїх учнів та й до нас із вами: «Не будьте, як фарисеї, котрі усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди» (Мт. 23:5). Господь навиває їх лицемірами, гробами побіленими. «Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що схожі на гроби побілені, які зверху гарними здаються, а всередині повні кісток мертвих і всякої нечисті» (Мт. 23:27). Гордість відділяла фарисеїв від Бога, і вкінці-кінців погубила їх. Якщо ми бажаємо йти за Господом, то завжди маємо пам’ятати, що Він бачить усе наше життя і усі наші вчинки. І Він бажає, щоби ми позбулися своєї гордості і усього того, що перетворюється на перешкоди на шляху до Нього.
Через свою гордість фарисеї були вимогливі до інших, але поблажливі до себе: «Горе й вам, учителям закону, бо ви накладаєте на людей тягарі, які важко носити, самі ж до тих тягарів і пальцем не доторкнетеся» (Лк. 11:46). А нам Господь сказав: «Найбільший з вас буде вам слугою» (Мт. 23:11). «Носіть тягарі один одного й так виконаєте закон Христа» (Гал 6:2). Як бачимо, однією із найбільших ознак смирення є наша готовність служити та допомагати іншим. І робити це постійно.
Господь постійно докоряє фарисеям. І найбільший Його докір: «Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не ввійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили» (Лк. 11:52). Фарисеї перегородили шлях тим, котрих повинні були вести до Бога. Сліпі вожді, котрі втратили небесне світло.
І далі ми чуємо тиху молитву: «Боже, змилуйся наді мною грішним!» (Лк. 18:13). Коротенька молитва, яку ми повинні повторювати скрізь і кожної миті нашого життя. Коротенька молитва, сповнена любові та смирення. Митар звертається до Господа у цій маленькій смиренній молитві. Він усю свою надію покладає на милосердя Боже, а не свої заслуги та добрі діла. «…ставши здалека, не смів і очей звести до неба, тільки бив себе в груди» (Лк. 18:). І Господь, Котрий «гордим противиться, а смиренним дає благодать» (Як. 4:6), – прощає і оправдує його.
Митар став здалека, тому Богові були легше наблизитися до нього. І від кожного із нас залежить чи близько наш Господь до нас, а чи далеко від кожного із нас. Навчімося любові і смирення – і Він наблизиться до нас, і буде жити з нами до кінця наших днів.
Митар також вчить нас молитві – смиренній, уважній і довірливій. Наша молитва має бути живою, а не монологом самим з собою і нашими уявними чеснотами.
Розказуючи притчу про митаря та фарисея, Господь хоче показати нам важливу істину: смирення – це та основа, на якій має будуватися наше подальше спілкування з Богом, наші подальші відносини з Ним та іншими людьми. Якщо хтось із нас відчуває себе відкиненим, зраненим якоюсь дрібницею, то він має переглянути своє життя і побачити, а де ж є смирення, прощення та любов. Амінь.