Проповідь на Сиропусну неділю
Перед нами розкривається шлях Великого Посту – час покаяння, духовного оновлення, прощення, милостині та милосердя. Впродовж цієї нелегкої мандрівки, котра приведе нас до славного Христового Воскресіння, Свята Церква усі ці дні буде спонукати нас до внутрішнього очищення, покаяння та початку нового життя.
«… Поверніться до мене усім вашим серцем, у пості, в плачі й у жалі. Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий» (Йоіл. 2:12-13).
Господь бажає, щоби ми відвернулися від земних діл та навернулися до Нього. Він прагне, щоби ми відмовилися від гріха, котрий руйнує нас і веде до нещастя, болю та страждання. Бог бажає, щоби ми усвідомили, що Він нас любить і чекає, коли ми припадемо до джерела життя та радості – до Господа нашого Ісуса Христа. Сам Господь буде провадити нас впродовж усього посту, підтримуючи, допомагаючи, відкриваючи Себе у простоті Євангелія.
Відкрити своє серце для Господа, навернутися й розпочати нове життя з Ним – це не так вже й легко. Нам буде потрібно погодитися жити згідно Його очікувань, бути щирими по відношенні до себе й свого ближнього, не намагатися служити двом панам, любити Бога усією душею і виганяти з серця навіть найдрібніший гріх.
Ісус вимагає від нас серця розкаяного, щирого, нелицемірного, готового приймати усі свої падіння та гріхи і каятися з них. «Тоді згадаєте про ваші лихі вчинки та про ваші недобрі діяння і гидуватимете самі собою за ваші гріхи та за гидоти ваші…Стидайтесь і червонійте через ваші злі вчинки» (Єз. 36:31-32).
Господь чекає від нас щирого покаяння з усіх наших гріхів. Він чекає нас на Святій Сповіді, як люблячий та ніжний Батько. І ця Сповідь, це примирення з Богом, має бути не тільки раз на рік, але частіше. І для того, щоби ми зуміли щиро покаятися, Церква відкриває нам шлях добрих діл, молитов та милостей. Наше оновлення, щире навернення й покаяння слід розпочинати із добрих діл. Прагнення виправитися повинно виявитися у нашому відношення до роботи, до навчання, до сімейного життя, у тих невеликих жертвах, котрі ми можемо принести Богові.
Жертви наші мають бути щирими і нас не обтяжувати. Ми маємо чинити їх з радістю та любов’ю. Бо саме вони наближають нас до Господа і приносять благословення нашій душі. Молитва – щира й радісна, милостиня – від усього серця, допомога усім потребуючим, а у нас важкий час допомога нашим воїнам, які потребуються не тільки нашим молитов, але й окремої допомоги та підтримки. Діла милосердя – такі різноманітні, що дозволяють усім без виключення християнам виконувати їх.
«Роздеріть серце ваше, а не одежу вашу, і поверніться до Господа» Бога вашого, бо він благий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий» (Йоіл. 2:13). Дні Святої Чотиридесятниці – найдорожчі у нашому житті, бо у ці дні ми переживаємо скорботу нашого Господа Ісуса Христа. Які б важкі, сумні та жахливі вони не були, без них ми не зможемо прийти до славного й величного Воскресіння Господнього.
І доки ми живемо, ми маємо перебувати у покаянні, щоби позбуватися наших гріхів та пристрастей, й отримати вічну радістю. Не біймось визнавати свої гріхи, доки ще перебуваємо у цьому світі, поки ще наша сповідь буде прийнята й вислухана. Навернімося до Господа усіма своїми думками, почуттями та силами, прохаймо про прощення своїх гріхів, благаймо про Його милосердя над нами. І молімося «до Нього усім нашим серцем, у пості, в плачі й у жалі». Навернімо до Нього своє серце, зменшимо Його гнів через наші гріхи, постом, плачем та риданням.
Нам слід зійти з дороги гріховної і ступити на дорогу, котра веде до Бога, бо тільки у Нього щедрі джерела щедрот та милосердя. Він багатий на милосердя та прощення і подає блага тим, хто щиро покаявся.
Сьогодні ми стоїмо на початку шляху Великого Посту, ми переживаємо той час, коли слід уже розпочати своє покаяння, а не відкладати на потім. Увесь цей час ми будемо не самотніми, будемо відчувати любов, допомогу та підтримку Божественної благодаті. Хай цей час, час Великого Посту, стане для усіх нас не тільки часом смутку, часом покаяння та оновлення, але й часом радості та надії. Якщо нам буде дуже важко, то маємо розуміти, що ми йдемо тією дорогою, котра є дуже близькою до Бога. Якщо на цій дорозі ми зустрінемо лінивство, і зрозуміємо, що є духовно лінивими та не маємо витримки навіть у найменшим молитвах, що не можемо доводити до кінця розпочату справу, то не опускаймо рук, бо тут ми трохи зійшли зі свого шляху і недостаньмо є близькими до Бога. Щоразу, коли ми будемо знаходити у собі брак чогось, чи духовного подвигу, чи витримки у молитві, чи у любові до себе, Бога та ближнього, то не зупиняймося, а випробовуймо свою совість. Якщо у нас немає радості, то ми далекі від Бога, якщо у нас не має любові, то ми далекі від Христа, якщо у нас немає щирості – ми далеко від Бога. І у цьому слід звинувачувати, не брак часу, не свою роботу, свою сім’ю, своїх батьків чи дітей. Справжня причина цього – це те, що ми є далекими від Бога. А Христос говорить: «…поверніться до мене усім вашим серцем…». Христос біля нас. Стоїть і чекає, коли ми впустимо Його у своє серце, у своє життя. І цей час прийшов. Розпочинається Великий Піст. Хай він стане для усіх нас часом оновлення, покаяння, навернення та надії. Христос біля нас. Стоїть і чекає. Впустімо ж Його.
Зображення ілюстративне just4today – Pixabay