Проповідь на неділю про Страшний суд

Євангельське читання М’ясопусної неділі приготовляє нас до приходу Ісуса у Своїй славі. І в цьому Євангельському читанню ми чуємо голос Христа, Його крик до кожного із нас, крик, котрий доноситься так близько. І цей Його крик лунає поблизу, не здалека, не з якихось недосяжних вершин, лісів чи нетрів. Він звернений до кожного із нас і ми чуємо заклик Христа: хочу їсти, хочу пити, хочу одягнутися, хочу жити, хочу мати надію. Цей крик стає тим делікатним шепотом: допоможи мені, прийди у моє життя, будь завжди у ньому.

І сьогодні це Святе Євангеліє закликає нас глянути всередину себе і оцінити свою людську гідність.

Папа Лев Великий закликає: «Християнине, пізнай свою гідність. Бо ти тепер є співучасником Божої природи, то ж не вироджуйся, повертаючись до ницості минулого життя. Згадай собі, до якого Голови належиш і частиною якого Тіла ти є. Згадай, що ти визволений з-під влади темряви, перенесений до Божого світла і Царства». Ці слова звернені до нас. Вони закликають нас не забувати те, ким ми є. А ми є послідовниками Христа. Хоча буває так, що дуже часто ми забуваємо ким ми є. Ми стаємо кимось іншими, і постійно забуваємо, що кожен із нас є Божою дитиною. Відкуплені такою великою ціною. Ціною того, що Син Божий стає людиною, щоби відкупити кожного із нас. Він приходить, щоби ми зрозуміти ким ми насправді є і ким маємо бути. Христос приходить на нашу землю, щоби обожествити кожного із нас, привернути до Бога і ввести у Своє Небесне Царство.

І тут є вибір кожного із нас. Так, ми усі чекаємо на останній суд. Коли він буде – ми не знаємо. Знаємо тільки, що тоді нічого вже не можна буде для нас змінити, бо кожен отримає усе те, чим жив, чим наповнена була його душа, його життя. Надзвичайно буде страшно, бо усі ми знаємо свої багатства, свої досягнення. Тому не потрібно зволікати і відкладати покаяння на потім. А вже від сьогодні очікувати цей суд із радістю та знанням того, що отримаймо Вічне Життя. А для цього потрібно, щоби цей останній суд постійно відбувався у нашому серці. Як саме? Коли ми комусь допомагаємо, коли комусь посміхаємося, коли комусь подаємо свою руку допомоги.

Сьогодні ми, дорогі брати і сестри, ще маємо вибір: або це робимо, або цього не робимо. Ми можемо сьогодні любити, або можемо і не любити. Можемо благословляти свого брата, а можемо і проклинати його. Можемо відвідати хворих, а можемо і не звертати увагу на біль та страждання інших. Можемо переступити через їхні страждання і бігти далі.

Уже сьогодні ми можемо допомогти нужденному, спраглому, потребуючому. Відкрити у собі свою людяність, своє милосердя, свою доброту – і ділитися ними. Ділитися із тими, хто є найбіднішими, – зігріти їх, і допомогти їм, і простити їх. І сказати їм, що вони не самотні, що Бог їх любить. Показати їм, що вони не байдужі нам, як християнам, як спільноті Живого Бога. Показати свою турботу та піклування, але не на словах, а на прикладі свого життя.

Сьогодні Господь у цій Своїй проповіді, у цьому Євангельському читанні,  говорить до нас, щоби ми не замикалися у собі, а змогли побачити свого ближнього, побачити того, хто перебуває поруч. Навіть того, хто є відкиненим, злиденним, опущеним. Побачити так, як це зробив Ісус Христос, коли побачив розбійника на хресті, який був викинутий поза суспільство. І тієї ж миті Христос його прощає і дарує рай.

Якщо сьогодні кожен із нас подивиться на свого ближнього із любов’ю, то цей Божий рай прийде у наші серця. Але це сьогодні має увійти у кожного із нас, має перемінити нас та відкрити нашу людяність. Бо саме сьогодні я можу навернутися до Христа Царя свого життя. Уже сьогодні я можу прощати, можу відвідувати хворих, можу посміхатися та творити добро. І ніколи не відкладати на завтра, бо це завтра може і не наступити.

Зображення ілюстративне Dimitris Vetsikas – Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *