Багач та Лазар

В цій притчі мова йде про двох людей: один багатий, а інший бідний. Багач ціле своє життя проводив в розвагах і веселощах. Бідний лежав біля дверей його будинку і мріяв насититися бодай крихтами, які падали зі стола багача. Але, ось помирає бідний і ангели відносять його душу на лоно Авраама. Потім помирає і багач, його теж похоронили. Але у Вічності вони ніби міняються своїми місцями, раптом виявляється те, що багач, який одівався в дорогий одяг і щодня бенкетував, за все своє земне життя, не здобув нічого, що дозволило б йому увійти в Царство Небесне.

Не знайшлося жодних чеснот, ні добрих справ, які б були йому зараховані за праведність. А жебрак, котрий пролежав все своє життя біля воріт, був взятий на лоно Авраама.

 Слухаючи притчу про багача і Лазаря, ми завжди звикли бачити тільки одне: що люди, котрі в земному житті насолоджуються, а в майбутньому віці будуть страждати, і не звертаємо уваги на інші деталі цієї притчі.

Ми можемо подумати собі, а чому саме так сталося? Зовсім не тому, що один був багатим, а інший – бідним. У всі часи людство поділялося на бідних і багатих, і завжди між ними була велика пропасть. І зараз, в наш час, є люди дуже багаті, і люди дуже бідні. Одні їздять на дуже дорогих автомобілях, відпочивають на дорогих курортах, а інші, в той же час, стоять на переходах чи біля дверей храмів з простягнутими руками. Так було дві тисячі років назад, в часи земного життя Ісуса Христа, і, не дивлячись на великі зміни, які відбулися з тих пір, така ж сама ситуація збереглася і по цей день.

Отже, багач був засуджений на вічні муки не за те, що був багачем. І бідний, який заслужив собі «лона Авраамового» не за те, що був бідним. Багач був засуджений за те, що, живши щасливим, розкішним життям,- адже кожний день для нього був празником, – він не помічав, що поруч були люди, які потребували його допомоги, його милосердя. Якщо б він, йдучи до свого дому, хоча б декілька разів, помітив жебрака біля воріт, і кинув йому хоча б кілька монет, від цього б його багатство не зменшилося, але це б, напевне, змінило б його долю у Вічності. В кінці кінців ми отримаємо вирок від Судді на Страшному Суді не за те, чи ми були багатими чи бідними, але як ми розпоряджалися довіреним нам багатством.

Серед нас мало є людей матеріально багатих, але у кожного із нас є щось, чим можемо поділитися із ближнім. Поруч із нами живуть люди, які чекають від нас допомоги – матеріальної, духовної чи просто доброго слова. Та пропасть, яка існує між багатими та бідними, могла б бути значно меншою, якщо б багачі задумувалися над тим, що біля них є бідні, і ділилися б із ними тим, що у них є. багатій людині достатньо мізерної частини його капіталу, щоб змінити на краще життя інших людей, але, як правило, багаті про це чомусь забувають. Те, що дане нам від Бога, дане нам не тільки для того, щоб ми ним користувалися і раділи тим усім, але і для того, щоб ми ділилися цим із іншими. Можливо, саме тому так багато по вулицях бідних, що Господь хоче, щоб ми із ними ділилися, щоб була в нас можливість для добрих справ.

Люди, які жили тільки для себе, перейшовши у Вічність, залишаються там ні з чим, тому що все, що накопичувалося протягом десятиліть тут і залишається, а туди, у Вічність, можна взяти тільки те, що назбирали у своєму житті до свого серця, тобто те, що ми віддали іншим.

Не забуваймо і про те, що одні багаті, перейшовши в Життя Вічне, отримали від Господа спасіння за своє милосердя, інші ж були засуджені за свою жорстокість і за те, що не думали про інших. Так само і бідні, одні перейшли в життя загробне і удостоїлися Царства Небесного за своє терпіння, смирення, за те, що могли поділитися і тим незначним, яким володіли. А інші були осуджені не за те, що терпіли, але за те, що страждаючи не співстраждали іншим.

Наш матеріальний стан може бути або кращим, або гіршим, але яким би не було наше багатство, ми зобов’язані ділитися ним із нашим ближнім.

Як бачимо, все що відбувається тут, на землі, пр. переході у Вічність повністю змінюється. Ті, хто тут веселиться, там можуть опинитися в муках, ті, хто тут не помічав людського горя і страждання там їх відчують. Та, на жаль, там вони вже нікому не зможуть допомогти, ані собі, ані іншим. Отже, наша основна мета є в тому, щоб тут, на землі, ми прожили все своє життя, пам’ятаючи про Вічність, думаючи не тільки про себе, але і про ближніх, і тоді в майбутньому віці з нами не станеться того, що сталося з багачем.

І, на кінець, роздумаємо про природу мук в аді, про які говориться у сьогоднішній притчі, що багач, терплячи муки, просить, щоб Лазар омочив кінець свого пальця в воду і охолодив його язика.

Преподобний Ісаак Сирін говорить, що ці муки це розкаяння людини за своє життя, це розкаяння за ті гріхи, за які при житті людина не принесла покаяння. Розкаяння в майбутньому віці не може допомогти людині, так як в загробному житті у людини уже не буде можливості загладити свої гріхи добрими ділами. І саме це безплідне покаяння символізується невгасимою спрагою.

Можливість принести покаяння дається нам тільки на землі. І вкінці ця притча говорить нам, як ми живемо, як ми відносимося до нашого ближнього, ми тим самим вирішуємо свою долю у вічності. Тому не слід запитувати себе і один одного, яким чином ту пекельні муки можуть поєднатися з милосердям Божим, вони поєднуються із нашою черствістю, із нашою злобою, із нашим небажанням йти по дорозі, котру вказав нам Бог, і тому-то причиною оцих страждань є ми самі.

Тож, дорогі во Христі, стараймося у своєму повсякденному житті поступати так, як про це заповідав нам Христос. Допомагаймо нашим ближнім, які попали у біду, відкликаймося на горе наших ближніх, ділімося останнім із голодним. Бо це є єдиний шлях, який веде на лоно Авраама, у Царство Небесне, а всі інші шляхи ведуть у погибель.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *