«Іди і ти роби так само» (Лк. 10:37)

Щоб зрозуміти глибину притчі про милосердного самарянина варто, найперше, зрозуміти, які ж були взаємини між євреями та самарянами.

У своїх молитвах юдеї промовляли такі слова: “Господи, не згадуй самарян під час воскресіння”, а в повсякденному житті юдеї часто любили промовляти слова: “Очі мої нехай ніколи не бачать самарянина”. Раввини навчали “Нехай жоден ізраїльтянин не з’їсть найменшого шматочка того, що належало самарянам; бо це такий самий злочин, як їсти свинину”. У Йосифа Флавія про самарян говориться як про ідолопоклонників та лицемірів.

Самарянин, юдеєм сприймався, як один із тих, що є поза заповіддю “любити ближнього”, тобто самаряни не розглядались як об’єкти любові, а тому не мусіли бути любленими. У притчі, навпаки, самарянин стає привілейованим прикладом, моделлю того, як потрібно любити ближнього.

Ісус свідомо застосовує образ ворога, щоб викликати у юдеїв правдиве розуміння любові. Вибравши образ запеклого ворога, Господь провокує переглянути життя не лише тих. до кого звернена притча, але й до слухачів всіх часів та усіх народів.

Буває так, що ми самі не заслуговуємо на Боже милосердя, але на це Милосердя Бога сподіваємося та прагнемо. Милосердними ми можемо бути лише тоді, коли пам’ятаємо, що ми теж нерідко не заслуговуємо на милосердя Господа, але Він милосердиться над нами. У святому Письмі читаємо заклик: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36).

Готуючи цей допис, я в інтереті прочитав цікавий приклад до цієї теми:

Під час уроку викладач розповів семінаристам таку історію: “Одна студентка сіла на пором переправитися з Ілігана до Себу (на Філіпінах). Після того, як паром відправився, виявилося, що в неї вкрали сумку з грошима і речами. Від безвиході вона почала плакати, а пасажири по черзі заспокоювали її. Сталося так, що цим паромом плив відомий місцевий політик. Вислухавши історію дівчини, він сказав, що все це неприпустимо і обіцяв негайно зустрітися з господарями парому, щоби примусити їх посилити охорону пасажирів. Священик також вислухав дівчину, поспівчував, посумував, що світ котиться у безодню гріха і пообіцяв помолитися за неї. Наступним підійшов мусульманин. Розгорнув свій обід, відламав половину і протягнув дівчині. Коли вона доїла, дав їй трохи грошей, щоби вона могла дістатися до родичів”. Завершивши розповідь, викладач запитав: “На вашу думку, хто із трьох: політик, священик чи мусульманин виявився справжнім християнином?” “Звичайно, мусульманин,” – гуртом відповіли семінаристи, і лише після цього зрозуміли, що сказали…

Якщо ми хочемо називатись християнами, якщо хочемо називатися дітьми Бога, то маємо виявляти своє милосердя до інших, як це робить Він. Чинити милосердя тому, хто зробив для нас щось добре, як так само чинити милосердя і тому, хто вчинив нам якусь підлість, хто зрадив нас.

Апостол Павло закликає нас «А ви, брати, не втомлюйтеся добро чинити» (ІІ Сол. 3:13). Апостол Павло закликає нас чинити добро кожній людині. Самарянин вчинив добро: врятував від смерті незнану йому людину, а нам Господь залишив заклик: «Іди і ти роби так само» (Лк. 10:37).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *