Проповідь на 17 неділю по Зісланні Святого Духа

Мешканці Ханаану були язичниками-поганами. У Тирі був збудований храм Ваалу. Цей  культ Ваалу був дуже жорстоким та демонічним, бо був пов’язаним із культовою проституцією та жертвоприношенням дітей, тому ізраїльтяни із великою погордою та злобою ставились до людей, які походили із цього краю.

Саме про жительку цього поганського краю говорить нам євангелист Матей: «Коли це жінка ханаанянка вийшла з цих околиць і почала кричати: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно» (Мт. 15:22).

Сьогоднішня Євангелія говорить нам про те, що ми також знаходимо у посланнях апостола Павла: Ізраїль був наділений їсти першим хліб, який приготував Господь, але. якщо залишаються кусні, то його можуть споживати також інші. Тобто погани. Царство Боже найперше проголошується для вибраного народу, а потім для усіх інших.

«Бо я не соромлюся Євангелії: вона бо – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує: перше юдеєві, а потім грекові» (Рим 1:16).

 Жінка-ханаанка знає, що Бог є милосердним і вона вірить у такого Бога. Це є дивним, бо вона походить із такої досить жорстокої та брутальної релігійної традиції, але всередині вона вірить, що Бог є милосердним, що Бог є добрим.

Можемо сказати, що ця жінка вириває Божу благодать, Боже милосердя для своєї доньки. Вона вириває це спасіння у Ісуса Христа. Можемо сказати, що вона кричить: «Дай мені той шматочок спасіння, дай мені ту крихту, яка залишилась, дай ту крихту, яку впала зі столу. Дай мені цей невеликий шматочок Божого царства, яке Ти проголошуєш».

Жінка виходить із своєї землі, щоб прийти до Ісуса Христа.

Пригадаймо, Авраам має вийти із своєї землі, щоб зустрінути Бога, там він має перебувати із Богом. Зустріч із Богом відбувається на межі, але ще на території Ізраїля, і жінка кричить: «Змилуйся наді мною, Господи, Сину Давида! Біс мучить мою дочку страшенно» (Мт. 15:22). Ми бачимо, що до Ісуса Христа застосовується цей месіанський титул: жінка кричить – помилуй мене, Ісусе Сину Давидів, а видається, що Ісус її не чує. Чи може таке бути, щоб Ісус не чув її прохання, щоб Ісус не чув наші прохання, чи може таке бути, що Бог не чує.

Господь чує, але Він дає можливість, щоб ця жінка зрозуміла те становище, в якому вона є, жінка не перестає кричати.

Жінка молиться молитвою, яку ми, зазвичай, називаємо «Ісусова молитва». Вона молиться словами: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Вона не настільки кричить своїми устами, як кричить своїм серцем: «Сину Божий, подивися й спаси мою дочку». Яка сильна мусіла бути її віра, якою сильною мусіла бути її молитва. Ця жінка, котра походила із народу, де почитали різних ідолів, різних божків, йде і проривається до Ісуса. Вона падає до ніг Ісуса, вона прагне зустрітись із правдивим Богом. Вона кричить до Ісуса: «Господи, допоможи мені». Падає в своїй покорі, падає в своїй доброті.

Святий Августин говорив: «Закладай глибокий фундамент покори, якщо збираєшся будувати високо». Власне, на такому фундаменті будує ця жінка. Вона у своїй покорі зустрічається із Ісусом Христом. Покора та віра матері чинить чудеса. На перший погляд може здатись, що Ісус їй відповідає дуже різко, але як побачимо Ісус входить в ситуацію цієї жінки. Дуже часто євреї про усі поганські народи говорили як про щенята, і кусні, що падали зі столу єврейського народу, вони також мали бути призначені для поган.

В кінці Ісус говорить до цієї жінки: «О жінко, велика твоя віра!» (Мт. 15:28). Віра, котра чинить чудеса, віра, котра виходить поза межі всього. Жінка готова навіть брати ці крихти, вона приймає те, ким вона є, вона у покорі стає перед Господом і потім вона на цій покорі та вірі будує своє життя. Та вона відчуває що вона теж запрошена на бенкет до небесного царства. Навіть те, що вона поганка, навіть те, що вона походить із Ханаан-краю, вона є запрошена до Царства Божого. Ця жінка усвідомлювала та розуміла, що вона хоче – вона хоче спасіння, вона хоче добра для своєї дочки.

Чи знаємо ми, що хочемо? Що хочемо ми у своєму житті?

Більшість із нас читали твір «Аліса у країні чудес», там є такий діалог: «Скажіть, будь ласка, як мені звідси вибратись? Це залежить куди тобі треба. Немає значення, – сказала Аліса, – тоді немає значення куди тобі йти, – сказав кіт».

Чи не є часом так у нашому житті – аби йти, неважливо куди, аби щось робити, неважливо, що і як. Та має значення ця мить нашого життя, цей день, ця хвилина, має значення для завтра, для нашого спасіння. Ця мить, ця хвилина є важлива для нашого спасіння і має значення вже сьогодні вчитися правильно вибирати.

Фото ілюстративне – Pixabay

One thought on “Проповідь на 17 неділю по Зісланні Святого Духа

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *