Христос приходить у світ через любов до людини. Він приходить до неї, бажаючи преобразити життя, стерти гріхи. І ось, в сьогоднішньому Євангелії, ми бачимо Христа серед натовпу людей: за Ним ішли, до Нього горнулися ті, котрі прагнули отримати від Нього любов. І не тільки почути проповідь про спасіння, але одержати щось таке, що може допомогти їм у їхньому щоденному житті. Люди хотіли одержати зцілення від своїх немочей. Ось чому принесли до нього розслаблену людину, паралітика, людину, котра внаслідок своєї хвороби не могла сама рухатися.
Євангелист Матей зазначає, що Христос побачив віру тих, котрі принесли цього паралітика до Нього (пор. Мт. 9:1). А, отже, можемо зробити висновок, що саме завдяки цим друзям і відбулася ця зустріч із Ісусом. Можемо припустити, що цей хворий змирився зі своїм станом, втратив надію на зцілення, йому було байдуже, що з ним буде дальше. Однак віра цих людей не протиставляється зневірі хворого.
Ісус звертається до нього: «Бадьорися, сину», – тобто будь мужнім, будь відважним. В Святому Письмі ці слова завжди вживаються для підбадьорення, розради, підтримки, у важких ситуаціях, коли втрачається будь-яка земна надія. Але, рівно ж, ці слова закликають покладатися на Бога.
В сьогоднішній день ми згадуємо пам’ять святого рівноапостольного князя Володимира, котрий у Святому Хрещенні одержав ім’я Василій. Саме він привів наш народ до Ісуса. Саме завдяки йому наш народ почув ті слова: «Бадьорися, сину; бадьорися, дочко; бадьоріться, будьте мужніми, будьте відважними». Адже Христос тим добрим Пастирем, Який здатний провести нас через усі випробовування, але для цього є одне «але», щоби ми почули Його голос, відгукнулися та пішли за Ним. Завдяки святому Володимирові наш народ зміг одержати справжнє життя у світлі Христа.
Історія людства, наш життєвий досвід, говорять нам про те, що бувають такі моменти. Бувають такі рішення, які здатні змінити, як життя особи, так і життя цілих народів. Стаються такі моменти, котрі здатні розділити життя на до та після. Зустріч Володимира із Христом змінила не тільки його життя, але життя багатьох: не тільки його сучасників, але і нас, його нащадків.
Сьогоднішня неділя говорить до нас, щоби ми пригадали собі тих людей, котрі привели нас до Христа. І тут не тільки йде мова про святого рівноапостольного Володимира Великого, тут маємо пригадати собі наших бабусів та дідусів, котрі навчали нас перших правд віри, наших батьків та матерів, котрі давали нам приклад молитви, тих наших ближніх, котрі несли нас до Христа, котрі боролися із нашою зневірою. Пригадати тих отців, духівників, сповідників, завдяки яким ми одержували прощення гріхів. Святе Писання закликає нас: «Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру» (Євр. 13:7).
Чому це важливо сьогодні для нас? Бо тільки Христос може дати нам життя, сповнене миром та радістю. Кожен із нас може, а той повинен, додавати свій внесок у життя Церкви. Кожен із нас покликаний стати рівноапостольним, тобто проповідувати Христа, свідчити своїм життям про Христа, ділитися тією доброю новиною про те, що Бог зробив для кожного із нас Своїм Воплоченням, смертю та Воскресінням. Кожен із нас через хрещення в Ісуса має преображувати той світ, в якому ми живемо.
Фото ілюстративне, створено: bearfotos