Євангельський уривок, який читаємо у неділю перед Воздвиженням Чесного Христа, є частиною довгої розмови Ісуса із заможним фарисеєм, членом Синедріону, Никодимом. Саме він пізніше стане таємним учнем Христа.
У цій частині розмови Ісуса та Никодима ми бачимо, як Ісус вказує на Своє божественне походження – так, як Він прийшов із неба, тому має право говорити про небесні речі. Ісус пригадує про мідяного змія, котрого на стовпі повісив Мойсей (див. Числ. 21:9).
Пригадаймо собі історію із мідяним змієм. Коли у своїй сорокарічній подорожі пустелею ізраїльський народ нарікав вчергове на Бога та Мойсея, то Господь наслав на них зміїв, котрі почали їх кусати. Через це вимерло чимало людей. Коли ж люди покаялися та звернулися до Мойсея із словами: «Згрішили ми, бо говорили проти Господа і проти тебе; помолися ж до Господа, щоби віддалив від нас гадюк». Господь повелів Мойсею зробити мідяного змія та повісити його на стовпі посеред табору. Якщо когось кусала гадюка, то, поглянувши на цього змія, залишався в живих.
У євангелиста Івана ми читаємо: «Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним, щоб кожен, хто вірує у нього, жив життям вічним» (Ів. 3:14-15). Все людство, всі ми вражені духовною хворобою, котра називається гріх. І зціленням від цієї хвороби є єдине: звернути свій погляд на Сина Чоловічого, тобто Ісуса, Котрий помирає на хресті. А основне, щоби отримати життя вічне – слід у нього повірити. Євангелист Іван наголошує, що те зло, котре захопило цілий світ та пустило своє коріння в душах кожної людини якимось чином одержало право відомстити Ісусу. Дивлячись на розп’ятого Ісуса на хрест, ми повинні розуміти, що бачимо наслідки гріха, в яких ув’язли і ми. І ми одночасно бачимо, що Бог зробив для кожного із нас. Смерть Ісуса на хресті – це найдосконаліший прояв Божої любові до усіх нас.
Саме цей уривок передає нас зміст цілого Божого об’явлення. Через Ісуса Христа Бог відкриває нас Свою любов, а найосновніше ця Його любов стосується і торкається кожного із нас. Євангельське читання показу нам, що Бог є милосердним. І ця Божа любов, це Боже милосердя звернене до нас, не дивлячись на наше прогрішення.
Милосердя Бога є нескінченним, воно безмежне. Він завжди готовий простити нам усе, якщо ми приймаємо і віримо в Ісуса, як нашого Спасителя. Нам може здатися, що, якщо Бог такий добрий та милосердний, то позбутися гріхів є надзвичайно легко та просто: достатньо повірити в Нього, пізнати Його милосердя та змінитися під дією Його благодаті. Але ми знаємо, що це не так легко, як нам здається.
Так само, як показує нам наше життя. Так і нам про це говорить Євангеліє, що не всі приймають Ісуса, не усі в Нього вірять. Не думаймо, що фарисеї, про яких згадується в Євангеліє, були поганими людьми. Вони були досить релігійними, вони дотримувалися усіх приписів та обрядів. Та вони не хотіли прийняти Ісуса. Чому? Та, напевно, тому, що мали гординю. Для того, щоби прийняти Ісуса, потрібно усвідомлювати свій гріх, свою нездатність прийняти Бога та ближнього. Гордість робить нас жорстокими людьми, засліплює нас та стає найбільшою перепоною між нами та Богом.
Святий Августин колись говорив, що гординя – найгірша за усе, бо вона здатна увійти у добрі справи та їх зіпсувати із середини. Наприклад, вся релігійність та побожність фарисеїв була зіпсована гордістю. Пригадаймо собі притчу про митаря та фарисея. Коли фарисей молившись, сказав: «Господи, дякую Тобі, що я не такий як оцей митар та ці грішники». Ця побожність та релігійність фарисеїв була зіпсована їхньою гордістю, тому вони не змогли прийняти Ісуса.
А найбільше наша гординя здатна поглибити й погіршити інші вади нашої душі. Саме ця гординя, ця пиха не дає нам можливості усвідомити наші недобрі вчинки та в них покаятися. Ми бачимо, що довкола Ісуса є два типи людей. Перші, усвідомлюють свій гріх, з нього каються та приймають Ісуса у своє життя, як Спасителя. Й інші, котрі не хочуть каятися і через свою гордість не вірять у Ісуса.
Повірити в Ісуса означає вийти до світла, джерелом котрого є Бог. Не вірити означає залишатися в темряві. І кожен, хто залишається у цій темряві буде осуджений.
Які уроки нам подає сьогоднішнє Євангельське читання?
Найперше, що жити із Христом потрібно не колись, не десь, але тут і зараз. Вічне життя – це не є щось таке, що буде колись, що наступить колись, але воно наступає вже тут. Можемо сказати, що це є прагнення жити в Бозі та для Бога. Це працювати, не покладаючи рук, над собою, а найменше дивитися на недоліки своїх ближніх.
Бог, Котрий став людиною, зійшов із неба в нашу нужду, щоби притягнути до Себе усіх відкинутих. Він полюбив нас так, що віддав за нас Своє життя, щоби ми не загинули, але жили життям вічним. Життям, над яким не мають влади ані смерть, ані тління. Нам же завжди слід пам’ятати, що Бог ніколи не полишає нас. І нам важливо пам’ятати, що саме Він першим проявляє ініціативу. Він приходить до нас і Він єдиний, Хто «може зробити куди більше за те, чого ми просимо або що розуміємо» (Еф. 3:20).