Проповідь на неділю розслабленого

Євангелист Іван пише: коли Ісус побачив розслабленого біля купальні Витезда, довідавшись, що він уже довго нездужає запитав у цього паралітика: «Бажаєш одужати?» (Пор. 5:1-6).

Здається, що це нелогічне питання, бо, котрий хворий може сказати: я хочу залишатись хворим; котрий хворий зможе відмовитись від оздоровлення; котрий хворий може бажати і надалі хворіти?

Й на це дивне питання ми чуємо не менш дивну відповідь: «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає» (Івана 5:7). Де немає милосердя, там немає людини. Цей нещасний не знайшов ані людини, ані милосердя.

Ісус запитує розслабленого не для того, щоб почути його думку, бо який хворий  не хоче бути здоровим, але щоб виявити жорстокість його здорових співвітчизників, бо вони не подали йому руки, щоб опустити в той басейн, а  це, напевне б, зробив навіть ворог на його прохання.

Впродовж довгих 38 років цей нещасний шукав людини та милосердя – і не знайшов. Натомість ми бачимо, що Ісус Сам знайшов цього хворого чоловіка. Сучасний світ також потребує людей, потребує того, що ми називаємо людяністю.

Незважаючи на наші досягнення, незважаючи на наші наукові ступені, незважаючи на наші кар’єрні злети та падіння: не забуваймо, що ми всі покликані залишатись, найперше, людьми.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *