Христос входить в Єрихон невипадково. Він заходить в це місто, щоб знайти Закхея. Подібно, Христос входить у наше життя, наше помешкання чи місто, хоч нам може здаватись, що це випадково. Та Христос приходить саме до нас, щоб зустрітись з кожним, немов із Закхеєм.
Для кожного із нас – це дуже добра звістка, що Христос тут і зараз входить у наше місто чи село, у наше помешкання, у наше життя, щоб зустрітись із нами. Але це так само і виклик для кожного із нас, бо, увійшовши в наше життя, що Христос там знайде? І, що будемо робити ми: чи будемо ховатись від Нього, чи будемо прагнути зустрічі із Ним?
Пригадаймо собі слова, якими розпочиналось сьогоднішнє недільне євангельське читання: «Увійшовши в Єрихон, Ісус проходив через (місто)» (Лк. 19:1). Місто Єрихон було прикордонним містом. Мандруючи до Єрусалиму, було необхідно увійти в це місто і сплатити тут мито. І тут ми бачимо Закхея, про якого йде мова у Євангельському читанні. Він був не просто одним із митників, але був головою над ними. Як у часи Христа, так і в наш час, вистачає недобросовісних людей, які нечесно збагачуються. Закхей теж був одним із тих, хто збагачувався за рахунок того, що брав податки понад міру, і на цьому мав власний зиск. Крім цього, ми б його сьогодні назвали колаборантом, бо він працював на ворога, він збирав податки на користь римських завойовників. Через це його боялись, але ним і погорджували.
Слово «Закхей» означає «чистий» або «Бог Собі пригадав». Ми бачимо тут певний такий дисонанс. Його життя повне несправедливості, а ім’я означає «чистий». Та випадковостей не буває, Бог не просто пригадав про Закхея, але в якийсь момент Закхей згадує про Бога. Бог знає історію нашого життя, Він знає кожного із нас по імені, знає наше теперішнє, минуле і майбутнє. Нерідко у нашому житті трапляються моменти, коли нам здається, що Бог про нас забув. Проте сьогоднішнє євангельське читання говорить нам про те, що Бог постійно про нас пам’ятає, що Він про нас не забув. Бог постійно входить в наше місто, в наше помешкання, в наше життя. Та чи ми готові прийняти Бога у цей момент, у цю хвилину?
Свідомий свого життя Закхей розумів, що, якщо він вийде до Христа разом із натовпом, то над ним будуть насміхатись. Проте прагнення побачити Ісуса було настільки великим, що він наважується вилізти на смоківницю.
Можемо сказати, що у нашому житті основним є наше прагнення побачити Христа, зустрітись із Ним. Але і тут ми маємо зрозуміти, а чому саме ми прагнемо побачити Христа? Чи тільки з цікавості? Чи тільки із нашого бажання? Якщо ми прагнемо зустрітись із Христом, то цей інтерес, цю цікавість у нас породив Сам Господь. Закхей дивиться на Ісуса із смоківниці, а Ісус дивиться на нього із землі. Бог ніколи не дивиться на нас зверху. Зверху на нас можуть дивитись ті, хто нас критикує, а Бог дивиться на нас нарівні або навіть знизу, щоби нас піднести, щоби нас перемінити.
Ми можемо багато про що планувати, мріяти та сьогоднішнє євангельське читання закликає нас до дії. Святе Писання наголошує: «…Царство Небесне здобувається силою» (Мт. 11:12). Боже Царство може здобути тільки через дію.
Зауважмо, що у цьому євангельському уривку Господь три рази звертається до Закхея, тричі по імені. А це показує, що Господь знає нас, знає наші переживання, наші страхи, наші проблеми. Це все Він знає і Він звертається до нас подібно, як до Закхея: «Закхею, притьмом злізай, бо Я сьогодні маю бути в твоїм домі» (Лк. 19:5). Здається, а звідки ми маємо злізти? І тут Ісус кожному із нас говорить: «Злізай, виходь із свого сховку, бо Я сьогодні прагну бути у твоєму домі, не зволікай, негайно злізай і виходь до Мене. Злізай від своїх гріхів, страхів та пристрастей, залиш усе, що тебе турбує, злізай, бо Я сьогодні прагну бути у твоєму житті». Христос приходить, щоб наше життя заграло новими барвами, щоби воно набрало нових цінностей.
Наше життя дуже швидко минає і ми цю зустріч із Христом можемо відкладати на завтра, на післязавтра, на пізніше, тому то і говорить Господь: «Сьогодні хочу бути у твоєму домі». Своє життя ми не зможемо прожити двічі, тому й потрібно поспішати жити, тому ми маємо прийняти Христа сьогодні.
Закхей міг заховатись за листям дерева, міг вдати, що його там нема. Натомість він злізає, і коли він злазить, то запрошує Христа до своєї домівки. І ми читаємо: «Сьогодні на цей дім зійшло спасіння» (Лк. 19:9).
Який висновок можемо зробити для себе із сьогоднішнього євангельського читання: нам потрібно навчитися приймати пропозицію Бога. Ми буваємо часто дуже вередливими, немов малі діти, То це мені не підходить, то цього я не хочу, то це мені не подобається. Натомість навчімось приймати пропозицію Бога й прийняти цей день таким, яким він є. Уміймо приймати те, що Господь нам дає, і не біймося впускати Господа у наше життя. Ми можемо зауважити, що Закхей не здається. Закхей не нарікає, нарікають всі інші, критикують інші, бо вони не можуть зрозуміти Божого милосердя, не можуть зрозуміти Божу доброту. Для людей є тяжко зрозуміти переміну Закхея та його щире покаяння, про яке свідчать його ж слова: «…коли чимсь когось і покривдив, поверну вчетверо» (Лк. 19:8). Згідно римського звичаю, за крадіжку потрібно було відплатити вдвоє більше завданої суми. Тут ми бачимо, що Закхей говорить: я віддам учетверо, відам усе тим, кого скривдив. Сьогодні в серце Закхея прийшло спасіння. Сьогодні у серце кожного із нас також може увійти Господь, бо кожен може навернутись. Адже усі ми є дітьми Божими.
Проте для цього потрібно прийняти Христа, злізти зі своєї смоківниці, щоб зустрітись із Христом.