Проповідь на притчу про злих виноградарів

Дорогі брати і сестри у Христі, в сьогоднішньому євангельському читанні ми чули притчу, котру розказав Христос, образно описавши історію ізраїльського народу ще до Свого приходу у світ. Виноградник – це вибраний Божий народ, якому Господь дав Свій закон, заповіді, настанови та обітниці. І, як буває, цей народ не прагнув зберігати Божі заповіді, не бажав виконувати Божих настанов. Більш того, всіх Божих посланців, котрі приходили, щоби настановити та викрити їх у гріхах, люди не приймали, проганяли, побивали камінням, вбивали. Коли ж прийшла черга до сина, хазяїна цього виноградника, який закликав їх до порядку та праці, то вони його не пошкодували, а вбили.

Описуючи історію Свого приходу у світ, Господь наш Ісус Христос показує жорстокість людських сердець, котрі не бажали жити за Божими законами та заповідями. Яке ж відношення ця притча має до кожного із нас?

Дорогі брати і сестри, ця притча відноситься до кожного із нас. Нам Господь також дав величний виноградник – нашу безсмертну душу, щоби ми працювали над нею та приносили добрі плоди. Добрий господар та гідний працівник буде докладати чимало зусиль, щоби виноградник дав гарний врожай: збагачувати землю, відрізати непотрібні гілки, оберігати рослини від шкідників. І тільки так можна буде отримати гарні плоди. Так само кожен із нас повинен піклуватися про свою душу, викорінювати з неї весь непотріб та зло, очищати її, збагачувати добрими вчинками, щоби принести добрий та гідний плід покаяння.

Проте, як бачимо, замість того, щоби піклуватися про свою душу, ми починаємо погорджувати всім, а інколи і Самим Богом. Коли Господь посилає нам життєві випробовування, котрі вказують, що щось не так коїться із нашим життям: що живемо ми не по-християнськи, занедбуємо Божі Заповіді, зверхньо ставимося до своїх ближніх, то ми замість того, щоби виправити своє життя, стаємо такими схожими до злих виноградарів. Спочатку ми не звертаємо уваги на будь-які застереження та настанови, а згодом ми вбиваємо у своїй душі голос совісті, не приймаємо та не слухаємо Божих посланців. А цими Божими посланцями може бути будь-яка людина, яка прагне нас настановити та привести до покаяння; будь-яка людина, яка потребує нашої допомоги та підтримки. Як ми віднесемося до неї? Зазвичай, ми будемо тільки байдужими та черствими: що нам до когось.

Та й Сам Господь Ісус стоїть біля дверей нашої душі, стукає до кожного із нас. Він звертається до нас. Він простирає із хреста Свої руки, щоби ми йшли за Ним дорогою спасіння. А ми, а що ми? Ми, як ті злі виноградарі із сьогоднішньої притчі, вбиваємо та розпинаємо Його своїми гріхами. Коли ми не дотримуємося Божих Заповідей, коли живемо у гріхах, коли у наших серцях гніздиться ненависть, обман, злість, лицемірство, то ми знову і знову розпинаємо Ісуса.

Господь із покоління в покоління, посилав Своїх вісників: патріархів, пророків, ангелів, апостолів, проповідників, Предтечу, а потім і Сам прийшов, щоби нагадати усім людям, що світ створений для любові. І, як віднеслося людство до Нього? Людство розіп’яло свого Спасителя. Всі ми вбили Бога. Кожен із нас причетний до смерті Сина Божого. Господь дарував нам життя, щоби ми в ньому сіяли любов, братерство, віру, радість, але ми цього не робимо, бо думаємо тільки про себе самих.

Дорогі брати і сестри, гляньмо на своє життя, задумаймося: чи ми є тими добрими господарями свого винограднику, а тими злими слугами? Кожного разу, коли Христос ступає у наше життя, чи приймаємо ми Його, чи відсторонюємо, зі словами: Відійди, зійди із нашої дороги, вийди із нашого життя, не перешкоджай нам самим бути хазяїнами, жити так, як нам хочеться. Зазвичай, так говоримо всі ми: якщо не словами, то злими ділами та своїми гріхами. Якщо ж ми бажаємо пожати плоди Господнього хреста, але взамін нічого не дати ані Богу, ані своєму ближньому, то ми і далі залишимося чужими для Ісуса. Бо не кожен, хто скаже: «Господи, Господи», – спасеться. Амінь.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.