В сьогоднішню Хрестопоклонну неділю ми вступаємо в другу половину Великого посту. Ми із вами схожі на мандрівників, котрі уже пройшли половину свого нелегкого шляху, а тепер зупинилися, щоби зібратися з силами, випити холодної води та підкріпитися, щоби з новими силами продовжити свій подальший шлях.
Свята Церква для нашого підкріплення та оновлення сил виносить Чесний та Животворящий хрест Господа, щоби ми пригадали страждання, смерть, а найголовніше воскресіння Христа. Коли ми будемо поклонятися хресту, то нехай ніхто не думає, яке у нього тяжке життя, які скорботи, хвороби, старість, життєві прикрощі панують навколо, а усвідомить, що Сам Христос, Живий, Безгрішний Бог не оминув страждань, то чи нам, людям, обтяженими гріхами, потрібно нарікати на заслужені терпіння?
Христос Спаситель – безгрішний, проте страждання несе за кожного із нас, щоби нам дарувати вічне життя, примирити Небо та землю. Дивлячись на Господній хрест, ми повинні просити Господа, щоби Він укріпив наші сили. Тільки в тому випадку, коли людина живе з Богом, в молитві, в смиренні, в добрих ділах, у виконанні Божих Заповідей, благодать Божа буде перебувати в ній. Господь нікому не обіцяє безтурботного та легкого життя: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8:34); «Ненавидітимуть вас усі за моє ім’я. Та хто витримає до кінця, – той буде спасенний» (Мр. 13:13).
Святі мученики принесли до підніжжя Господнього хреста свою кров та страждання, преподобні отці – свої подвиги, молитви, пости та любов. Люди, котрі йшли шляхом християнського подвижницького життя, принесли Господу ті ж самі чи інші дари. Що ж тоді принесемо ми, обтяжені суєтою, коли перше місце в нас займає достаток та благополуччя земного життя? Ми не навчені слухати, а, можливо і не прагнемо чути євангельські слова: «Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт. 6:33); чи апостольські слова: «Бо царство Боже не їжа і не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі» (Рим. 14:17). Тільки цього ми повинні прагнути цілим серцем та душею. Звичайно, що на земному шляху нам не оминути скорбот, прикрощів, хвороб та бід, проте вкінці шляху на кожного християнина очікує радість воскресіння за щире та покірливе носіння життєвого хреста.
Ми, християни останніх часів, спасаємося зовсім не подвигами – у нас їх просто немає, не любов’ю – оскілки наші серця глухі і не мають її, не добрими ділами – їх у нас також не має… Господь дає нам ще один шлях – терпіннь та скорбот, випробувань та перешкод. Пройти його ми маємо смиренно та покірно, щоби отримати очищення душі.
Святий Максим Ісповідник навчає про те, чому в житті людини нас очікують скорботи та страждання: або через очищення своїх гріхів, або виправлення своїх недоліків, або визволення від майбутніх бід. Тому ми не повинні звинувачувати ані обставини, ані людей, ані життя, а маємо приймати всі випробування як ліки від наших гріхів. Це ж саме ми можемо побачити на горі Голгофі, коли розсудливий розбійник звертається до Христа такими простими словами, словами від щирого серця, усвідомлюючи всі свої провини та гріхи, які привели його на цю ж саму гору. Він побачив у Ісусі Христі – Бога та Спасителя, відчув Його велич та всемогутність, а найголовнішим усвідомив Його безгрішність. «Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків, цей же не зробив нічого злого». І додав: «Ісусе! Згадай про мене, як прийдеш у своє Царство». І відразу він чує відповідь: «Істинно кажу тобі: Сьогодні будеш зо мною в раї» (Лк. 23:41-43).
Усвідомлення свого гріха, а не виправдання, не звалювання на життєві обставини, сім’ю, виховання – це єдиний та правильний шлях християнина.
В сьогоднішню Хрестопоклонну неділю Свята Церква закликає нас не занепадати духом, не нарікати, а приносити гідні плоди чеснот: очистити серце від спокус, щоб там запанував мир та спокій, прости всіх тих, хто вчиним нам боляче, щоби отримати добро та прощення, навчитися любити інших та розділяти з ними і радість, і горе, боротися із своєю гордістю, щоби наповнити життя любов’ю. Вдивляючись сьогодні на Господній хрест, намагаймося переосмислити наші терпіння та скорботи, порівнюючи їх із стражданнями Ісуса.
Як часто ми плачемо під тягарем хреста, нарікаємо на своє погане та тяжке життя. А хтось із святих Отців сказав: «Подивіться на Божественного Страждальця. Що переніс Він? Яким був Його життєвий та смертний хрест? Тоді всі наші, як нам здається, такі нестерпні хрести будуть нічим у порівнянні з Ісусовим». Його хрест дає нам сил продовжувати нести свій хрест, дає радість, яка кріпить нас у складних життєвих обставинах.
Як би не було важко нам у житті, ми повинні пам’ятати, що і безгрішному Спасителю також було важко страждати за наші гріхи. Сьогодні, вдивляючись в хрест Господній, ми маємо усвідомлювати, що не все в нашому житті було, є та буде легко та солодко. Все може бути по-іншому, якби не наші гріхи… Якщо ми в житті терпимо, страждаємо, все стається не так, як ми того б бажали, то в цьому ніхто не винний окрім нас самих. «Бо ж ми приймаємо кару, гідну наших учинків…» (Лк. 23:41).
Бог не може оновити нас, якщо ми цього не будемо прагнути. Ми також не можемо інших ані виправити, ані оновити. Тільки самих себе. Ми будемо змінюватися – і люди переміняться, ми будемо любити – і люди будуть відповідати любов’ю, ми буде поводити себе лагідно – і люди будуть лагідними та уважними до нас, ми будемо робити добро – і люди будуть віддавати добром, ми не будемо брехати – і тоді люди перестануть нас обманювати, ми будемо чинити добрі діла – і люди будуть відплачувати також добрими вчинками. Ми можемо справитися тільки з самим собою, а все те негативне та погане – це наслідки наших гріхів.
Хоча Господь і посилає нам терпіння, проте Він дає і можливості зцілення: без Нього, без Церкви, без Сповіді, без Євхаристії, без молитви, без Євангелії ми просто не справимося.
За хрестом, за Голгофою кожного із нас очікує воскресіння. Ось чому всі наші терпіння, хвороби, страждання і навіть самі смерть набувають особливого значення. За хрестом буде воскресіння. Все в нашому житті стає на свої місця, все стає зрозумілим, бо Господь веде нас до кращого кінця, який ми навіть не можемо усвідомити та уявити. Господь дарує нам воскресіння та вічне блаженне життя із Ним. Тільки нам потрібно протриматися, вистояти, і в жодному випадку не занепадати духом. Скільки б ми не падали, нам завжди слід підніматися та йти в напрямку Царства Небесного.