Римляни, як і будь-які завойовники, з євреями поводилися доволі жорстоко: придушували найменші повстання, обкладати їх чималими податками, зневажали та сміялися. Ці податки, на користь завойовникам, було доручено збирати самим євреям, котрі погоджувалися служити своїм ворогам. Для євреїв римляни були не просто завойовниками, але поганами, котрі зневажали не тільки соціальні, матеріальні та національні права, але й духовні цінності єврейського народу. Напевно, що найбільше, кого юдеї ненавиділи після своїх завойовників, були митарі. Вони були зрадниками свого народу, оббираючи його на користь їхніх ворогів, не рідко присвоюючи частину податків собі.
Якщо вже хтось набирався сміливості стати митарем, то свідомо йшов на те, що його будуть ненавидіти і його близькі, і рідні, і далекі. Цей чоловік був готовим, незважаючи ні на кого і ні на що, оббирати як своїх рідних, в ім’я чужих, так і збагачуватися самому.
Напевно, що в єврейському суспільстві краще ставилися до прокажених, аніж до митарів. Євреї знаходили в собі сили, щоби показати їм свою ненависть та зневагу. Як би не намагалися митарі заглушити голос свого сумління, декотрим із них сумління робило закиди.
Цей Закхей, про якого йде мова, відчував відірваність від свого народу, докори сумління, зневагу близьким. Нам невідомо, що відбувалося в його душі. Нам відомо тільки те, що одного разу в Єрихон завітав Проповідник, Котрий навчав справедливості та любові. Митар прекрасно розумів, що Ісуса прийдуть послухати юдеї, котрі сприймають його, Закхея, як грішника та злочинця. Натовп, котрий буде слухати Ісуса може дати волю своїм кулакам та його побити. Звичайно, що він розумів, що, коли залізе на дерево, то приверне до себе увагу й викличе ще більші насмішки та зневагу. Не дивлячись на це все, він все ж таки залізає на дерево, щоби побачити та почути Ісуса. Спаситель побачив, що цей пропащий чоловік піднявся над самим собою. І Христос звертається до нього. В душі цього митаря відбувається преображення. Він не робить емоційних заяв, він не говорить, що віддасть все своє майно бідним, він просто говорить, що віддасть половину свого майна бідним. Він залишається прагматичним та розсудливим чоловіком. І він готовий роздати те, що він нечесно здобув тим, в кого немає нічого. Мало того, він має намір відшкодувати тим людям, котрих він зміг образити, бо податки він збирав саме з конкретних людей.
Закхей вдячний Христу за те, що Той повірив в нього, що надав можливість стати кращим. Ми дуже часто можемо помітити, що люди стають все гіршими та гіршими тільки через те, що ніхто не вірить у їхню здатність перемінитися.
Для нас образ митаря Закхея є також пізнаваним та актуальним. Нерідко буває в нашому житті, що й ми стикаємося з неправдою, корупцією, несправедливістю. Ми живемо в умовах, коли обманювати одне одного стало певною нормою, коли люди прагнуть обікрасти один одного, зневажити, принизити.
Чого навчає нас ця розповідь про Закхея? Напевно, того, щоб ми ніколи не зневірювалися, бо, якщо Закхей, котрий за все своє життя вчинив чимало неправди, зміг направитися та розкаятися в своїх прогрішеннях, віднайти силу в собі, щоби піднятися над самим собою. Той ми зможемо це зробити, нам потрібно тільки відшукати своє дерево, залізши на котре, ми все ж таки зможемо побачити Христа, і, зустрівши Його погляд, преобразитися, так, як це зробив Закхей.