Що потрібно робити, щоби спастися?

Проповідь на 12-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Що потрібно робити, щоби спастися?

Іншими словами: як я маю жити, щоби спастися?

Дуже часто ми шукаємо занадто складні відповіді на ці питання, робимо якісь занадто складні плани. Натомість сьогоднішнє Євангельське читання показує нам із вами, що вершина християнської досконалості є у простоті. Господь об’являється нам у простоті і прагне, щоби ми у простоті прийшли до Нього.

Бібліїсти дуже часто говорять про цей Євангельський уривок (Мт. 19:16-26), як про втрачене покликання. Ми бачимо, що цей юнак любить багатство і через це багатство він втрачає довір’я до Бога. Вказуючи на осіб, котрі занадто прив’язані до свого багатства, Господь вживає певної іронії, кажучи: «Легше верблюдові проходять через вушко в гольці, ніж багато ввійти в царство Боже» (Мт. 19:24).

В Старому Завіті дуже часто багатство служило знаком того, що Бог опікується цією людиною. Це, зокрема, ми знаходимо в книгах Второзаконня (Втор. 28:1-14), в книзі Йова (Йов. 1:10; 42:10), Приповідок (Прип. 10:22). У цих уривках йдеться про те, що багатство, пов’язане із побожністю, вказувало на Божу прихильність. Тепер апостоли зрозуміли та побачили, що стара теза: багатство свідчить про Боже благословення – вже не працює, тому й не дивно, що вони ставлять тривожне питання: хто ж тоді може спастися? «Ісус глянув на них пильно й мовою: У людей це неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19:26). Ісус прагне показати, що Божа сила здатна зробити те, що неможливо у людей: не тільки спасти багату особу, а зробити все те, що Бог забажає. Для нас важливим є те, що Ісус не дає відповіді на питання: хто ж тоді може спастися, але вказує на Того, Хто може спасти.

Юнак, котрий приходить до Ісуса, прагне віднайти спасіння, прагне віднайти те, що добре. Він шукає, як виконати Божу волю. Та Христос говорить, що виконання Божої волі не полягає тільки в тому, щоби не грішити. Це щось набагато більше. Христос його запитує: «Чи хочеш бути досконалим?». В іншому уривку Євангелія ми читаємо такі слова: «Будьте досконалі, як і Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5:48). Отож, бути досконалим, бути святим стає нашим покликанням. Не стоїть питання перед нами: я хочу чи не хочу бути досконалим, але стоїть питання: бути досконалим – це наше завдання та покликання. Саме про це говорить нам Катехизм Католицької Церкви, де написано, що усі ми маємо бути святими.

Досконалість, про яку говорить сьогоднішнє Євангеліє, – це не лише відсутність гріха. Але, найперше, тут йде мова про любов та дарування себе. Це означає, що ми маємо жити безкорисливою любов’ю.

З однієї сторони ми бачимо, що Господь не критикує життя цього юнака. Навпаки, Він його хвалить, кажучи: «Ти добре живеш, бо ти не грішиш. Та тобі потрібно одного, зовсім мало». Господь не хоче, щоби ми були літеплі. Він, навпаки, прагне, щоби ми жили у повноті. Він очікує, щоби ми віддавали себе цілковито. Господь очікує від нас певної радикальності, котра має проявлятися у нашому виборі, щоби ми могли жити вповні. Хоча ми можемо, звичайно, робити вигляд, що ми живемо, можемо повзти, а вдавати, що ми ідемо, але чи варто це робити? Адже наше життя є занадто коротким, щоби ми робили вигляд, ніби то ми живемо вповні, чи живемо чужим життям. Тому Бог очікує від нас життя вповні, а для цього не вистачить жити лише десятьма Божими Заповідями чи певними приписами.

Сьогодні Господь говорить до нас, що слід полюбити свого ближнього, роздати все, що маємо, а щоби полюбити Бога нам слід прийти до Ісуса та йти слідом за Ним. Христос зустрічає юнака, але постає інше питання: чи цей юнак зустрічає Христа. Так, він Його бачить, навіть слухає, розмовляє з Ісусом. Немає сумніву, що цей юнак був добрим, але бути добрим – замало. Слід бути дуже добрим. Потрібно зустріти Бога і в цій доброті іти за Ним.

«Господи, що я маю робити?.

Це запитання не тільки цього юнака, але це питання кожного із нас. «Господи, що я маю ще зробити, щоби бути тим, ким Ти хочеш?».

Євангеліє говорить, що цей юнак відійшов сумним, не залишився. Цей юнак зробив такий вибір. Можливо, Ісусові хотілося кричати, щоби він залишився поруч, можливо, Йому хотілося побігти за ним, щоби він повернувся назад. Та ми бачимо, що Ісуса все ж таки залишає вибір за юнаком. А він просто відходить.

Скільки разів нам здавалося після Сповіді, що ми немовби починаємо літати, починаємо кричати з радості та дякувати Господеві за те, що Він нам все простив. Подібну радість міг пережити цей юнак та він зробив свій вибір і не залишився біля Ісуса.

Для кожного із нас сьогодні постає питання: якими ми відходимо після нашої зустрічі із Богом? Та чи варто відходити від Бога взагалі? Господь прагне залишатися із нами завжди. Нам слід пам’ятати, що християнами стають поволі. І це поволі розпочинається тут і зараз.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *