Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі…

Сьогоднішня неділя називається неділею про Страшний Суд, бо сьогодні Церква нагадує нам про ту подію, яка очікує цілу Вселену. Ця подію не обмину жодну людину, як би ми до неї не відносилися – легковажно чи, можливо, взагалі не вірячи в це. За словами Євангелія ця подія найде на нас, живучих на землі, як рибальські сіті на рибу (пор. Лк. 21,35). Хочемо ми чи не хочемо, думаємо про Страшний Суд чи не думаємо, віримо в Христа чи не віримо, нас буде судити Христос. Господь наш Ісус Христос наповнений любов’ю до нас, людей, завчасно попереджає нас про те, що ми повинні чинити, щоб для нас вирок на цьому Суді був сприятливим.

Уявімо собі, що в когось із нас виникає необхідність із кимось судитися, і суддя говорить нам: «Щоб в тебе було все добре ти повинен завчасно зробити те і те і тоді ти обов’язково виграєш цей судовий процес». Звичайно, що будь-яка людина з радістю погодилася б виконати підказку судді. Так і в цьому випадку Господь сам говорить, що нам необхідно зробити для того, щоб Він нас простив. Виконання Його підказок надзвичайно важливі: бо через це будуть прощені всі наші гріхи.

Заслужити милість Божу і здобути Царство Небесне через свої діла неможливо, туди можна ввійти тільки через Боже милосердя. Наші добрі діла в кінцевому рахунку являються тільки виразом нашого покаяння. Гріхів у нас більше ніж чеснот, але через покаяння, добрі діла нам зараховуються, а злі, тобто гріхи забуваються. Спаситель завчасно відкриває нам таємницю того, за яким принципом буде відбуватися Суд, що необхідно нам зробити, щоб Він як Суддя помилував нас.

«Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч» (Мт. 25, 31-33). Господь показує на прикладі пастуха, який ввечері загонить своє стадо до загону і виділяє одних тварин від інших. Він показує, як буде відбуватися цей Страшний Суд, так буде відбуватися і з нами. Всі ми, що живемо на землі, коли прийде вечір цього світу, тоді вівці, тобто люди, які догоджають Богові будуть відділені від козлів, тобто від тих, які противляться Йому. Люди, зображені в цій притчі, переважно перебувають в духовному незнанні. «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе?» (Мт. 25, 35-39).

Так, звичайно, поступає будь-хто із нас. Ми чинимо добро через своє співчуття, через те, що бачимо певну потребу в інших людях, і в міру своїх можливостей стараємося їм допомогти. Ми дуже часто не розуміємо того великого значення, яке має найменше добре діло. Коли ми чинимо найменші добрі справи ми робимо добро Самому Господу Ісусу Христу. Всі ми стараємося догодити Богові і показати, що ми Його любимо, але виявляється, що любов до Бога проявляється в любові до ближнього. Про це говорить в сьогоднішній притчі Господь. Можливо, наш ближній має звичайний вигляд, є грішною людиною, проте, надаючи йому допомогу ми служимо Самому Господу Ісусу Христу. Часто буває так, що ми, допомагаючи комусь, дивимося на нього зверхньо, тому що у нас над ним є перевага. Але цей менший брат він не наш, а брат Самого Господа Ісуса Христа. Ми повинні чинити добро і увагою до людини, із благоговінням до неї, тому що наш ближній – це є образ Божий.

«Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене» (Мт. 25, 41-43). Коли Господь Ісус Христос в Своєму повчанні дорікає тим, які Йому не приділили уваги, то вони Йому відповідають: «Ми не мали можливості вчинити Тобі добро, ми не бачили Тебе». А, як зробити добро Господеві нам, коли ми живемо майже 2 тисячі років після того, як Він жив і проповідував на землі. Можливо, і ми захочемо виправдатися на Страшному Суді, словами: «Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили» (Мт. 25,44-45). Сам Господь Ісус Христос знаходиться в тій людині, яку ми зневажаємо. Послуживши їй, ми б могли послужити і Самому Господу Ісусу Христу Спасителю.

Але будь-хто із нас зможе сказати, що робити нам, якщо ми не відчуваємо такої любові до свого ближнього, якщо я не можу побачити Господа Ісуса Христа в своєму ближньому. Якщо він для мене звичайна людина, як на мою думку, заслуговує на всі ті біди, які він має. На жаль, наше серце наскільки окам’яніло, що ми завжди бачимо себе гідними помилування із сторони Бога та людей, а свого ближнього – таким, що заслуговує на зневагу. Не дивлячись ні на що, ми повинні заставляти себе відноситися до інших людей по-доброму: по-доброму дивитися, по-доброму посміхатися. Ми повинні виганяти із свого серця ті почуття зневаги, злоби, які живуть у нашому серці по відношенню до інших людей.

Ми не віримо в Страшний Суд, не розуміємо чи не хочемо розуміти того, що колись ми предстанемо перед Господом і станемо разом із тими, хто піде до Життя Вічного, або станемо із тими, хто буде навіки осуджений. Якщо б ми якнайчастіше уявляли собі ці картини Страшного Суду, а в нашій душі жив би цей страх, тоді б ми сердечно трудилися б, щоб заставити свою душу із цілого серця полюбити Бога та свого ближнього.

«І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне» (Мт. 25,46). Праведник – це той, хто щиро любить Господа Ісуса Христа, тобто бачить Христа в кожній людині. Грішник – це той, хто, можливо, і виконує Заповіді, але виконує їх тільки формально, ближній для нього це зовсім чужа істота. Почувши оце грізне попередження Спасителя про те, що буде відбуватися із нами на Страшному Суді. Це попередження як ми повинні себе поводити, щоб бути помилуваними і здобути Життя Вічне.

Потрібно навіть проти своєї волі чинити добро кожній людині з благоговійною повагою, а не з презирством. Служити так своєму ближньому, ніби це є Сам Господь. А найосновніше маємо пам’ятати, що нашим ближнім є той, хто потребує нашої допомоги: хто потребує їжі, одягу, ліків, потіхи, співчуття, доброго слова. Кожна людина – це є наш ближній, а в ньому є Сам Господь Ісус Христос – Син Божий.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.