Великий Піст – це радісний період нашого життя, бо в цей час ми очищаємо себе від гріхів та пристрастей. В цей час, в Церкві та й вдома, ми читаємо покаяльну молитву святого Єфрема Сиріна.
Святий Єфрем Сирін, син хлібороба із міста Нізібії, що в Месопотамії. Він жив у IV столітті, бувши молодим та нерозважливим, випадково потрапляє в тюрму через звинувачення у крадіжці овець. Тут він прозріває, щиро кається і чує голос Божий. Опісля відправляється до Якова Нібізійського, де вивчає Святе Письмо та провадить подвижницьке життя, там перебуває до взяття персами 363 року Нізібії. З того часу селиться на горі, котра находилася недалеко міста Едесси, де навчав народ, навертав поган, проповідував християнство та ширив Христову науку. Відмовившись від сану єпископа, котрий йому запропонував святий Василій Велкикий в Кесарії, помирає 373 року, в сані диякона. Він залишив багато писань, наук, творів, молитов, котрі читаються в Церквах та приватно. Найвідоміша його молитва – це покаяльна, котра розпочинається такими дивовижними словами: «Господи і Владико життя мого!».
Молитва святого Єфрема Сиріна
«Господи і Владико життя мого! Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустослів’я не дай мені.
Духа чистоти, смиренності, терпеливості і любові даруй мені, рабу Твоєму.
Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь».
«Господи і Владико життя мого!».
Цими словами ми звертаємося до нашого Творця, до Господа Бога. бо тільки Він – наш наставник, наша мудрість, наше натхнення, наш утішитель. Тільки Він відкриває тайни світу та природи, керує ними та дбає про все. Його Заповіді були, є і будуть найправдивішими на всі часи і для всіх народів.
Ми ж маємо прагнути жити так, як Господь навчав. Виконання Його Заповідей має стати сенсом нашого життя, шляхом нашого спасіння. Через них спасемося не тільки ми, але і наші близькі, рідні, друзі, наш народ і цілий світ.
«Духа лінивства, безнадійності, владолюбства і пустослів’я не дай мені».
«Дух лінивства». В кожної людини є Богом дані таланти та знання, котрі ми б мали використовувати на служіння людям. А ми ж, навпаки, буваємо такими лінивими не тільки у служінні іншим, але і у відношенні до Бога. Навколо нас так багато людей, котрі не знають Господа, котрі прагнуть віднайти Його. І нам потрібно не сидіти і бездіяльно спостерігати, а встати та допомогти відшукати Господа. Навколо нас так багато людей, котрі потребують допомоги і словом, і ділом, і настановами. Нам слід навчити їх, надихнути, привести до Бога, а не плекати у собі духа лінивства, котрий тішиться нашою бездіяльністю й байдужістю.
«Дух безнадійності». Людина, перебуваючи у безнадії, не може побачити нічого ані доброго, ані благородного. Для неї все зводиться тільки до заперечень та песимізму. Безнадійність – це самовбивця для душі, бо людина, котра перебуває у цьому жалюгідному стані, не здатна бачити світло й прямувати до нього. Вона не здатна бачити Бога, усвідомлювати Його милосердя та любов, бо все її життя наповнене темрявою, байдужістю та запереченнями.
«Дух владолюбства». Цей дух так любить іншими керувати, всіма командувати, управляти, завжди бути на першому місці, наполягати на своєму, бути гордим. Ми ж просимо Бога не дати нам бути вищими за інших, а виконувати тільки Його святу волю. Просимо бути скромними і не пливти за течією бурхливого світу.
«Дух пустослів’я». Тут ми просимо Господа забрати від нас духа пустослів’я, через котрого ми говоримо так багато непотрібного, відводячи на це так багато часу. Просимо не дати грішити багатослів’ям, непотрібними розмовами, котрі породжують осуд, образу та зневагу.
Бо саме через слово людина змінюється на краще або на гріше. Тому нам слід підбирати такі слова, котрі б сіяли любов, мир, тишу, спокій, прощення, розуміння й примирення.
Про силу слова говорить і Сам Христос: «За кожне пусте слово, яке скажуть люди, – дадуть відповідь судного дня за нього. Бо за словами твоїми будеш виправданий і за словами твоїми будеш засуджений» (Мат. 12:36-37).
«Духа чистоти, смиренності, терпеливості і любові даруй мені, рабу Твоєму».
«Дух чистоти». Нам потрібно просити Бога бути морально чистими у своїх словах, думках та вчинках. Вчення про чистоту ми знаходимо у сьомій Заповіді Старого Завіту: «Не чини перелюбу», а також у науці Ісуса Христа. Наш Спаситель розширює його розуміння, бо наголошує, що не тільки перелюб є важким гріхом, але навіть і пожадливий погляд на жінку: «…кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці» (Мт. 5:28). Тому так важливо зберігати чистоту думок, бажань, слів та вчинків, щоби не переступати Заповідь та отримати вічне блаженство. Слово Боже наголошує нам зберігати свої тіла в чистоті, бо вони є Храмом Духа Святого.
«Дух смиренності й терпеливості». Ми просимо Бога, щоби допомагав нам бути спокійними, врівноваженими, смиренними, терпеливими. Наші гріхи закривають нам духовні очі, ми перестаємо бачити все таким, яким воно є насправді. Тому так важливо мати у своєму житті таких вірних друзів, як смирення та терпеливість.
«Дух любові». «Бог є Любов» (І Ів. 4:8). Наш Творець та Спаситель – це втілення досконалої любові. Вся Його наука – це вираження любові та доброго ставлення до іншої людини. Тому так важливо просити Бога, щоби наділив нас любов’ю. Адже любов – це людинолюбство, доброзичливість, привітність, турбота про ближнього, допомога людині, а також і посмішка та привітання. Любов – це ключ до плідного та правильного життя.
«Так, Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого, бо Ти благословенний на віки віків. Амінь».
«Господи, Царю! Дай мені бачити гріхи мої і не осуджувати брата мого». Осудження наших ближніх – це великий гріх, котрий виходить із нашого себелюбства та недоброзичливості, заздрості та ненависті до інших. Зазвичай, ми свої гріхи не помічаємо, їх оправдуємо, і нам вони видаються не такими вже й значними та жахливими. Гріхи ж інших ми добре бачимо, навіть найменші та найнепомітніші. Хоча Ісус Христос навчав нас: «Чого ти дивишся на скалку в оці брата твого? Колоди ж у власнім оці ти не добачаєш?» (Мт. 7:3). Щоби не осуджувати інших, нам слід навчитися бачити свої гріхи, тоді ми зможемо легше переносити слабкості інших людей й менше їх осуджувати.
«…бо Ти благословенний на віки віків. Амінь». Господи, будь благословенним на всі віки. Нехай Твоя воля, Твоє світло, Твоя любов перебуває скрізь, завжди і повсюди.