Багато людей думають, що жити згідно віри і виконувати волю Божу дуже важко.
Насправді – дуже легко. Варто лише звернути увагу на дрібниці і намагатися не грішити в найменших і найлегших справах.
Це найпростіший і найлегший спосіб увійти в духовний світ і наблизитися до Бога.
Зазвичай, людині здається, що Творець вимагає від неї дуже великих звершень, якнайповнішого самозречення, суцільного знищення особистості. Людину так лякають подібні думки, що вона починає боятися наблизитись до Бога взагалі, ховається від Нього, як Адам після гріхопадіння, і навіть не вникає в слово Боже: «Все одно, — думає, — нічого не можу зробити для Бога і для своєї душі, буду вже краще триматися осторонь духовного світу, не буду думати про вічне життя, про Бога, а буду жити, як живеться».
При вході в релігійну царину існує такий собі «гіпноз видатних діянь»: «Треба робити або якусь велику справу – або зовсім нічого не робити». І люди нічого не роблять для Бога і для своєї душі. Дивно: чим більше людина віддана дрібницям життя, тим менше, саме в дрібницях, хоче бути чесною, чистою, вірною Богові. Хоча, через правильне ставлення до дрібниць повинна пройти кожна людина, якщо вона бажає наблизитися до Царства Божого.
Добрі вчинки потрібні для прищеплення до людського життя: вищої, небесної, світлої волі, бажання доброго, справедливого і чистого, нелицемірного серця. Саме через малі, щоденні вчинки це все може прищепитися і вкоренитися в людині.
Дрібні хороші вчинки – це, як вода, яка виливається на квітку особистості людини. Зовсім не обов’язково вилити на потребуючу квітку море води, можна вилити півсклянки, і цього буде достатньо для життя.
Зовсім не потрібно голодній людині цілу буханку хліба — досить з’їсти кілька шматків, і вже її організм оживе. Життя нам показує дивовижні приклади та образи важливості маленьких вчинків.
І хотілося б звернути нашу увагу на зовсім малі, дуже легкі, однак, надзвичайно потрібні речі.
“Хто напоїть, як учня, одного із цих малих тільки кухликом холодної водиці, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди” (Мт. 10,42). В цьому Господньому слові – найвищий доказ важливості малого добра. ” Благословен, хто приходить в ім’я Господнє!” (Мр. 11,10), – в будь-якому значенні – в ім’я Господнє, в ім’я Христа. Дух, ім’ям Христовим надає всім речам і вчинкам вічну цінність, якими б малими не були ті вчинки.
І проста жертовна людська любов, на якій завжди лежить відблиск Христової любові, робить значнішим і коштовнішим кожне слово, кожний жест, сльозу, усмішку, кожний погляд людини. І ось, Господь зрозуміло каже, що навіть не в Ім’я Його, а тільки в ім’я Його учня виконаний незначний добрий вчинок вже є великою цінністю у вічності. «В ім’я учня» – це межа зв’язку з Його Духом, Його ділом, Його життям…
В будь-якому людському спілкуванні неодмінно має бути добрий Христовий Дух, або в видимому Його виявленні, або в прихованому. І ця прихована присутність Духа Божого в звичному і приємному людському спілкуванні є та атмосфера «учнівства», про яку казав Господь. «В ім’я учня» – це найперший ступінь спілкування з іншою людиною в Ім’я Самого Господа Ісуса Христа…
Багато людей, що не знають Господа і дивовижного спілкування в Ім’я Його, вже мають між собою це безкорисне чисте людське спілкування, що наближає їх до Духа Христового. І на цьому першому ступені добра, про яке Господь сказав як про подання склянки води «тільки в ім’я учня», може стояти багато людей. Краще сказати – всі. А також потрібно правильно розуміти ці слова Христові і прагнути допомогти кожній людині. Жодна мить подібного спілкування не буде забута перед Отцем Небесним, як ні один малий горобець не забутий у Бога (Лк. 12, 6).
Якби люди були мудрими, вони б усі прагнули малих і зовсім легких для них справ, завдяки яким вони могли б отримати собі вічний скарб. Велике спасіння людей в тому, що вони можуть прищепитися до стовбура вічного дерева життя через найнікчемніший пагінець – вчинок добра. До дикої яблуні зовсім не обов’язково прищеплювати цілий стовбур звичайної яблуні. Достатньо взяти малий пагінець і прищепити його до однієї з гілок дички. Також, аби заквасити бочку тіста, зовсім не потрібно змішувати її з бочкою дріжджів. Достатньо покласти зовсім небагато дріжджів – і вся бочка почне киснути. Так само й добро: найменше може призвести до величезної користі. Ось чому не варто занедбувати добрі дрібниці і казати собі: «Велике добро не можу зробити – не перейматимусь взагалі жодним».
Те, що навіть вважається найнезначнішим добром є корисним для людини, беззаперечно доводиться тим, що навіть найменше зло для неї надзвичайно шкідливе. Потрапила нам, скажімо, піщинка в око – воно вже нічого не бачить, і навіть іншим оком в цей час дивитися важко. Маленьке зло, яке потрапило, як піщинка, в око душі, одразу ж виводить людину з життєвого ладу.
І справді, мале насущне добро, в світі необхідніше за велике. Без великого люди живуть, без малого – не проживуть. Гине людство саме від нестачі малого, а не великого добра. Значне добро є лише дахом, який побудований на стінах – цеглинках малого.
Отож, дрібне, найлегше добро заповів Творець на землі виконувати людині, взявши на Себе все велике. І тут, через того, хто творить мале, Сам Господь творить велике. Наше «мале» Бог Сам творить Своїм великим, бо Господь наш – Творець, що з нічого створив усе, – тим більше, з малого може створити велике. Але навіть самому рухові вгору протистоять повітря та земля. Кожному, навіть найменшому і найлегшому добру протистоїть людська буденність та байдужість. Цю буденність Спаситель виявив у зовсім короткій притчі: “І ніхто, що п’є старе вино, нового не захоче, бо каже: “Старе ліпше!” (Лк. 5, 39). Кожна жива людина прив’язана до звичайного і звичного. Звикла людина до зла – вона його і вважає своїм нормальним, природнім станом, а добро їй видається чимось неприроднім, непосильним для неї. Якщо ж людина звикла до добра, то вже робить його не тому, що треба робити, а тому, що вона не може його не робити, як не може людина не дихати, а пташка – не літати.
Для людини, що не зазнала дієвого добра, воно здається інколи даремною мукою, нікому не потрібною… Є стан неправдивого спокою, з якого важко буває людині вибратись. Як із лона матері важко дитині вийти на світ, так буває важко людині-немовляті покинути свої дрібні почуття та думки, спрямовані лише на задоволення егоїстичної користі і не здатної наблизити її до турботи про іншу, нічим не пов’язану з нею, людину.
Ось це переконання, що старий, відомий і звичний стан завжди кращий за новий, невідомий, цей стан властивий кожній непросвітленій людині. Ті, що почали зростати, ступати шляхом спраги та голоду за Христовою Правдою і духовного зубожіння, перестають шкодувати за своєю буденністю, неподвижністю своїх здобутих у житті і життям зігрітих мрій… Важко людство відривається від звичного. Цим воно себе частково, може, й оберігає від неприборканого зухвальства та зла. Засмоктані болотом ноги часом заважають людині кинутися з головою в безодню. Але частіше буває, що болото перешкоджає людині зійти на гору богобачення або хоча б вийти на твердий ґрунт покори Божому слову…
Але через малу, з найбільшою легкістю виконану справу, людина більш за все звикає до добра і починає йому служити невимушено, але від серця, щиро, і завдяки цьому більше і більше входить в атмосферу добра, пускає корені свого життя в новий ґрунт добра. Корені людського життя легко прилаштовуються до цього ґрунту і з часом уже не можуть без нього жити… Так спасається людина: з малого походить велике. «Вірний у малому» виявляється вірним у великому.
Тому я зараз співаю гімн не добру, а його незначущості. І не тільки не докоряю вам, що ви в добрі зайняті самими дрібницями і не несете жодної великої самопожертви, але, навпаки, прошу вас і не думати про жодні великі самопожертви і в жодному разі не зневажати дрібницями в добрі.
Будь ласка, якщо захочете, приходьте в неймовірну злість з якогось особливого приводу, але не гнівайтеся в дрібницях марно на брата свого (Мт. 5, 22).
Вигадуйте в необхідному випадку яку завгодно брехню, але не кажіть у щоденному житті неправди ближньому своєму. Дурниця – це мізерність, але спробуйте її виконати, і ви побачите, що з цього вийде.
Залишіть всі міркування: можна чи не можна вбивати мільйони людей, – жінок, дітей та старих, – спробуйте виявити свою моральність у дрібницях: не вбивайте особистості вашого ближнього жодного разу ні словом, ні натяком, ні жестом. Адже добро є утримуванням себе від зла… І тут, у дрібницях, ти легко, непомітно для себе можеш робити багато добра.
Важко вночі стати на молитву. Тоді вставайте зранку, – якщо не можете вдома, то хоча б, коли йдете до місця своєї роботи і думка ваша не зайнята, – перейміться молитвою «Отче наш», і нехай в вашому серці обізвуться всі її слова, і перед сном, перехрестившись, віддайте себе в руки Небесного Отця… Це зовсім легко…
І давайте, давайте води кожному спраглому – склянку, наповнену найпростішим співчуттям до будь-якої людини, яка його потребує. Цієї води всюди цілі ріки, – не бійтеся, не збіднієте, зачерпніть кожному по склянці.
Дивовижний шлях “малих справ”! Оточуйтеся та підперізуйтеся малими справами – ланцюгами малих, простих, легких, нічого вам не вартих добрих почуттів, думок, слів і справ. Лишімо велике і важке, воно для тих, хто любить його, а для нас, що не полюбили ще великого, Господь Своєю милістю приготував, розлив усюди, як воду та повітря, малу любов.