Світ – наш дім

Багато християн, прочитавши цей заголовок, можуть відчути деякий подив, оскільки не бракує людей, які вважають гріховним все, що пов’язане з цим світом. Але навіть якщо відкинути такий радикальний і невиправданий погляд, то мусимо визнати, що наша істинна батьківщина – це Небо. І ніколи в нашому туземному житті не матимемо спокою, бо людська душа тужить за правдивою домівкою. Проте на початку біблійної історії ми читаємо, що все, що творить Бог, є добрим і в цьому доброму світі Він оселяє людину.

Виникає справедливе запитання: яке місце займає світ, що нас оточує, у наших стосунках із Богом та ближніми? Всі ми прекрасно усвідомлюємо, що екологічна ситуація людства є вкрай негативною. Дехто твердить, що в такій ситуації винні ніхто інші як християни. І не просто люди, які зараховують себе до тієї чи іншої християнської спільноти, а саме – християнське вчення. Суть цього звинувачення полягає в тому, що сучасна цивілізація, яка величезною мірою постала зусиллями християнських народів, була побудована на словах Бога до людини: “Наповняйте землю та підпорядковуйте її собі” (Бут. 1,28). І ось така людська постава, на думку обвинувачувачів, і призвела до трагедії. Господь справді поставив людину упорядником і господарем у цьому світі, проте тільки безглуздий господар буде винищувати своє господарство. Тому слід наголосити, що Господь поставив людину розумним господарем. Що ж до трагічної ситуації в екології, то вона стала результатом бездумної експлуатації природи, спричиненою такою поставою людини, яка все розглядає виключно з огляду на “твердий” результат. І хоча немало християн доклало руки до екологічної катастрофи, в цьому аж ніяк не винне саме християнське вчення.

З’ясуймо, як християни мали би ставитися до навколишнього світу. Апостол Іван пише, що “ввесь світ лежить у злі” (1 Ів. 5,19). Зрозуміло, що евангелист говорить тут про світ людських стосунків і дій. Проте наслідки гріха поширилися на все творіння і тому апостол Павло пише, що “все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках” (Рим 8, 22). Очікуючи на звільнення зі свого трагічного стану, середовище, що оточує людину, є доволі непривітним домом, в якому вона перебуває. Людина може наважитись і спробувати підкорити все довкола: пустити ріки в “правильні” річища, виростити клонованих овець. Проте такі дії постійно обертаються техногенними катастрофами. Наше покоління з такими явищами добре знайоме.

Стосунок між людиною і навколишнім світом після гріхопадіння можна охарактеризувати як відчуження. Людина перестала бачити світ як “свій”, натомість дивиться на нього як на чужий, який треба завоювати, захопити (зрештою, таке саме відчуження є між самими людьми).

А де в цій історії місце Воплоченню Слова? А що ж після воскресіння Христа? Чи змінилися внаслідок цієї головної події в історії спасіння стосунки між людиною і довкіллям? Безперечно, вони повинні були зазнати змін. Про це пише у вже згадуваному тут Посланні до римлян апостол Павло: “Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих” (Рим. 8,19).

Ми знаємо, що дорога спасіння розпочинається ще тут, на землі, наша віра свідчить, що Царство Боже вже сьогодні присутнє поміж нас. “Вже і ще ні”, – вчить Церква. Остаточно Царство Боже настане в кінці віків, але воно також присутнє вже тут і зараз. Тому й “виявлення синів Божих”, тобто тих, хто живе життям християнина, повинне поширитись і на навколишній світ уже сьогодні.

Один із найвизначніших богословів XX століття Карл Барт писав, що все творіння очікує не з нами, але нас. Що християни повинні зробити насамперед? Усвідомити, що довколишній світ є нашим домом, хоч тимчасовим. Проте тільки загарбник не цінує тимчасового помешкання, коли рухається вперед, до захоплення все нових і нових земель, спалюючи все на своєму шляху. Митрополит Калліст (Уер) одного разу розповів історію, що на острові Патмос настоятель монастиря за епітимію після сповіді казав посадити дерево, і за кілька років такої практики пустельне місце перетворилося на квітучий куточок. Це ж можна робити не тільки після сповіді!

У житті так є, що з кожним поколінням діти все більше розбредаються, а їхні діти, внуки та правнуки взагалі втрачають зв’язки одні з одними, втрачають відчуття однієї родини. І мало хто в четвертому – п’ятому поколінні може згадати, де жила їхня прапрабабуся. У моїй родині хоч і відомо, де стоїть її хата, проте ця хата щодня все більше хилиться до землі. Ніхто з нас не відчуває її своїм домом. Ми всі живемо відчужено один від одного та від цього символічного спільного дому, нікому немає до нього діла. Приблизно такою є ситуація і з довколишнім світом — ми не вважаємо його своїм спільним домом. А він через це все – більше нагадує стару занедбану хату.

Анатолій Бабинський

«КАНА християнський журнал для родини»
№6 лютий, 2013.

Хочете придбати часопис “Кана”? Тоді ВАМ сюди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *


Warning: call_user_func_array() expects parameter 1 to be a valid callback, class 'rtTPGFrontEnd' does not have a method 'tpg_custom_css' in /home/dyhdzvin/dyhdzvin.org/www/wp-includes/class-wp-hook.php on line 286