В цю пору року наші міста та села – просто чарівні й неповторні. Скрізь миготять красиві ялинки, а навколо так багато різдвяного декору, що, не можливо не зупинитися й не помилуватися такою красою.
І це не дивно, бо наближається Христове Різдво – той час, коли у наш грішний світ приходить Сам Господь, щоби розпочати спасіння людського роду. Ісус приходить, щоби витягнути із темряви гріху та брехні і мене, і тебе, і усіх.
Тому й не дивно, що навколо панує такий світлий та святковий настрій. Та чи, серед гамору й метушні, серед такої різноманітності матеріальних атрибутів, ми не губимо правдивий Божих прихід. Ми так далеко відійшли від правдивого поклоніння Тому, Хто смиренно народився, щоби померти за те, щоби такі грішники, як ми із вами, могли жити. Диявол наскільки спотворив послання любові всемогутнього Бога, Котрий залишив Свою владу та силу, ставши слугою, що ми вже й не бачимо ані правдивої радості, ані правдивого щастя, ані правдивої любові.
Наближається час Христового Різдва – час любові та примирення. Отже, вже від сьогодні потрібно говорити про правдиву любов, розкривати її суть та ділитися нею.
Як не дивно, але в наші дні любов знаходиться на межі зникнення. Нам так важко віднайти її, а ще важче відчути її та ділитися нею.
Хто може любити?
«Любі, любім один одного, бо любов від Бога, і кожен, хто любить, народився від Бога і знає Бога. Хто не любить, той не спізнав Бога, бо Бог – любов» (І Ів. 4:7-8).
Тільки ті, хто знають Бога, істинного Бога, можуть по-справжньому любити, бо Бог – це любов. То що це означає? Чо мільйони – мільярди – людей вважають себе люблячими, але, насправді, вони ніколи по-справжньому не переживали й не виявляли любові.
Чим любов не є?
Апостол Павло розкриває нам найвідоміші визначення любові. І він їх пише, звертаючись до звичайної, охопленої конфліктами Церкви, в якій вірним непросто любити один одного: «Благаю вас, брати, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі те саме говорили; щоб не було розколів поміж вами, але щоб були поєднані в однім розумінні й у одній думці. Я бо довідався про вас, мої брати, від людей Хлої, що між вами є суперечки» (І Кор. 1:10-11).
Хоча він зосереджує нас на тому, що є справжньою й досконалою любов’ю. Він також і вказує на те, чи любов не може бути. Прекрасні слова: «Любов – довготерпелива, любов – лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається» (І Кор. 13:4). В ній немає гордості та черствості, образ та роздратувань. Вона не вимагає свого.
Апостол Павло розкриває усім нам чотири ситуації, в яких любов зовсім не проявляється. Тут слід зрозуміти, що ми можемо робити, та й робимо, не маючи ані крихти любові.
«Якби я говорив мовами людськими й ангельськими, але не мав любові, я був би немов мідь бреняча або кимвал звучний. Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би – ніщо. І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі» (І Кор. 13:1-3).
Служіння – це ще не любов.
Найперше попередження адресоване саме духовним лідерам. Апостол Павло показує, що навіть духовні дари, не стають правдивим доказом любові. Він показує, що: дар мудрості, знання, зцілення, чудотворення, пророцтв, розрізнення духів та говоріння мовами – це ще не прояв любові. Апостол заохочує і навіть велить практикувати ці дари, але тільки не вивищуватися, не вважати себе потрібнішими і не перебувати постійно у центрі уваги.
Знання – це ще не любов.
Інші люди прагнули здобути великі знання, бо вважали, що саме воно принесе їм любов. І помилилися! Навіть, якщо б вони володіли усім знанням, розуміли усі тайни, але без любові, вони не отримають жодної користі. Чим більше людина буде знати, тим більше вона буде вивищуватися та надиматися. Тут недалеко й до гордості, яка принесе спустошення у серця, відкинувши якнайдалі любов.
«Що ж до ідоложертовного м’яса, то всім нам відомо, бо маємо знання; знання ж роздимає, а любов будує. Коли хтось думає собі, що він щось знає, той ще не знає, як треба знати» (І Кор. 8:1-2).
Ті ж, хто знають, покладаючись на любов, використовують свої звання не для того, щоби самоутвердитися та прославитися, а для того, щоби розрадити, потішити, підтримати, навчити, зцілити, виправити, відновити та любити.
Милостиня – це ще не любов.
«І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі» (І Кор. 13:3).
Дуже важко це зрозуміти: чи може людина, котра віддала усе, навіть своє життя, не мати любові? Апостол Павло показує, що люди ідуть на різні жертви, маючи на це свої причини, і вони зовсім не торкаються любові. Насправді чимало причин зовсім не мають нічого спільного із Богом та є далекими від досконалої любові.
На жаль, наші причини давати, служити, жертвувати, навіть у Церкві, мають дуже мало спільного із Богом. Переважно ми хочемо показатися такими щедрими й багатими. Нам подобається, коли інші бачать наші пожертви. Ми можемо давати багато, але це не принесе жодної користі, бо все зроблено без любові та смирення.
Віра – це ще не любов.
«Якби я мав дар пророцтва і відав усі тайни й усе знання, і якби я мав усю віру, щоб і гори переставляти, але не мав любові, я був би – ніщо» (І Кор. 13:2). Такі люди можуть сказати: «Звичайно, я люблю, гляньте, що я можу, бо вір’ю». І тут апостол Павло сказав би: «Я знаю, у що ви насправді вірите, бо бачу, як ви любите».
І у цьому він не самотній. «Яка користь, мої брати, коли хтось каже, що має віру, але діл не має? Чи може його спасти віра? Коли брат або сестра будуть нагі й позбавлені засобів щоденного прожитку, і хто-небудь з вас до них скаже: «Йдіть собі з миром, грійтеся та годуйтесь», і не дасть їм потрібного для тіла, то що це допоможе? Так само й віра, коли діл не має, мертва сама в собі» (Як. 2:14-17).
«…бо у Христі Ісусі нічого не означають ні обрізання, ні необрізання, але – віра, чинна любов’ю» (Гал. 5:6). У нас може бути достатньо віри, щоби повернути гори, але без любові і Бога, вона не принесе жодної користі.
Апостол Павло чотири рази говорить: «Якщо у мене немає любові». він не каже: «Якщо у тебе…». Навіть викриваючи Церкву, наповнену конфліктами, він показує те смирення, котре бажав би бачити в них. Нам також слід плекати любов один до одного й Бога, остерігаючись знання, служіння, милостині, віри – без любові й смирення.
На сьогодні любов – безцінний скарб. Люди, котрі щиро люблять, доказують не тільки те, що вони знають Бога, але й те, що Бог знає та любить їх.
Любов, котру дає нам Бог – це найбільший привілей на землі. коли ми любимо один одного, Бог дарує нам Свою благодать, зцілюючи тріщини нашого серця й душі. Він дарує Своє Царство у наші сім’ї, церкви, спільноти, середовище.
Без любові, незалежно від того, як багато ми знаємо, даємо чи робимо, ми – ніщо, ми нічого із себе не представляємо, і нічого не отримуємо. Якщо ж ми ходимо у любові, ми отримуємо від Бога більше і стаємо чимраз більше схожими на Нього. Тоді ми все більше будемо ділитися з навколишнім світом любов’ю, радістю та миром, бо наш Бог – це любов.
Фото ілюстративне: pixabay.com