Варрава – на волосок від смерті

Уривки Святого Письма для роздумів: Мр. 15:6-15; Ів. 18:38-40.

Кампанія Каяфи

Саме Каяфа та інші високоповажні юдеї організували та очолили кампанію по звільненню Варраваи, довівши людей до такої несамовитості, що Пилат розумів: відкинувши їхні вимоги, країну охоплять нові заворушення та повстання. Бо Варрава та схожі до нього люди завжди були чимось незадоволені та приносили юдейським правителям масу незручностей. Мало того, вони ще й піддавали серйозній небезпеці свободу віросповідання юдеїв, надану їм римлянами. Та й, взагалі, було невідомо скільки ще зможе терпіти насильство цих фанатиків римська влада, перш, ніж перетворять Палестину на тиранічну державу.

Каяфа та його друзі, зазвичай, були раді підтримувати римське правосуддя: їх завжди задовольняла страта таких людей, як Варрава. Проте цього разу вони вимагали від Пилата його визволення. Ми бачимо, як сильно вони боялися Ісуса.

Що ж було відомо Варраві про Ісуса? Залишаючи в поспіху тюремну темницю, щоби загубитися в натовпі, чи розумів він, чим саме зобов’язаний цій Людині, Яку несправедливо засудили до страти замість нього? Чи намагався він осмислити цю ситуацію, розібратися в тому, що відбулося? Чи затримався він, щоби стати свідком страшного кінця Ісуса? Чи поспішив сховатися, не бажаючи ризикувати бути знову заарештованим? Можливо, покидаючи місто дорогою до Еммаусу, він проходив біля підніжжя гори Голгофи. Та чи зупинився він, щоби оглянути на страшні муки та терпіння Людини, Котра зайняла його місце? Як це могло вплинути на нього, людину з черствим серцем та руками, заплямленими кров’ю? Що він пережив? Полегшення, співчуття, каяття, сором, байдужість?

Можливо, Варрава просто скористався знову отриманою волею, не забиваючи голови непотрібними питаннями. Життя Ісуса в обмін на його власне – це досить вигідна угода. Варраві залишається тільки прийняти такий неочікуваний подарунок долі, залишаючи позаду холод смерті. Зрештою, він не міг нічого перемінити, навіть, якщо б цього хотів. Ніхто не питав його думки. Та й сам він не просив Ісуса зайняти його місце. Хтось інший все вирішив, а Варрава з радістю скористався ходом таких подій, хоча і не заслуговував на все це.

Можливо, зупинившись, щоби перевести подих, переконавшись, що його ніхто не переслідує, Варрава все ж таки задумався про все, що сталося з ним. Як дивно, але він не тільки продовжує дальше жити, він ще й скидає з себе важкий тягар минулого.

Вже три години після полудня. До цього часу він мав вже померти. Натомість, він вільний і може робити все, що захоче. Життя Варрави продовжується, як не дивно, але дякувати він має саме Ісусу. Христос висить на хресті замість нього. Варрава ж радіє життю…

Роздуми над долею Варрави

Варрава сидів в темній та брудній темниці, уважно прислухаючись до криків натовпу посеред двору. Сьогодні шум був надзвичайно сильний, як зазвичай. Він сидів та чекав: чекав, коли наступить його час і сторожа виведе з камери, тоді розпочнуться останні хвилини його життєвої мандрівки.

 Через міські стіни доносилися звуки пил та сокир. Місцеві майстри, розмовляючи та обмінюючись жартами, майстрували жахливе знаряддя страти.

Звичайно, він на це заслужив. Він убивав людей, тому за римськими законами його власне життя повинно закінчитися на ганебному хресті. Він бачив, як розпинали інших, бачив агонію та страх – смерть на хресті була довгою та болісною. І йому було страшно: страшно, думаючи не про смерть, а про саму страту.

Смерть на хресті безславна, її супроводжують тільки насмішки, глузування та приниження. Залишається тільки вірити, що в останні хвилини життя йому вистачить сили, щоби позбавити натовп видовища жалюгідної зламаної жертви. Якби все сталося по-іншому… Зараз вже пізно думати, що мого б статися. Сьогодні Варрава повинен отримати покарання за свої злочини. Сьогодні звершиться правосуддя.

    Натовп на вулиці почав хвилюватися. Варраві стало цікаво, чому люди так заметушилися. Годину тому на суд повели Ісуса, теслю із Назарету. Він багатьох людей дивував Своїми словами та наукою. Звичайно, це не подобалося юдейській владі. Проте, як відомо Варраві, Він не здійснив жодного серйозного злочину. Йому можуть покарати, а потім відпустять, не доказавши Його вини.

Гомін на вулиці ставав все голоснішим. Варрава не міг розібрати жодного слова, але все ж таки декілька фраз він розібрав. І від них кров застигла в жилах: «Кого з двох бажаєте, щоб я відпустив вам?». Ті відповіли: «Варавву». Каже до них Пилат: «А що маю робити з Ісусом, що зветься Христос?» Усі відповіли: «Нехай буде розіп’ятий!» (Мт. 27:22-23).

 В коридорі лунають кроки. Двері відчинилися, Варрава розуміє, що це останні хвилини його нікчемного життя. Те, що відбулося дальше, не відразу було ним усвідомлене. Слова воїна перевернули все його життя з ніг на голову: «Ну, Варраво, виходь. Ти вільний. Не знаю чому саме, але замість тебе всі вони вирішили розіп’ясти Ісуса із Назарету».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.