Від добра – добра не шукають

Одного разу чоловік, докоряючи священику, сказав: «Все ж таки християни страшні лицеміри. Весь час говорять про безкорисливу любов та допомогу ближньому. Запитавши в них, навіщо вони допомагають людям, то отримаєш однакову відповідь – заради спасіння власної душі! Невже це безкорислива допомога? Тут я бачу явний та відкритий розрахунок: я зроблю щось хороше, і мені щось за це дарується. Ось моя бабуся ніколи не вірила в Бога, але завжди всім допомагала. І робила це взагалі безкорисливо, тому що на жодне спасіння не розраховувала і про вічне життя не турбувалася».

Незалежно від того, віруючі ми чи ні, кожна людина може чинити добро. Про це можна говорити без жодних сумнівів. Чому ж люди так поступають? Які в них мотиви? Про матеріальну вигоду тут говорити не будемо. Проте, як бути із палким бажанням отримати похвалу, визнанням чи навіть прославленням? Чи багато із нас здатні залишити такі бажання, бувши віруючими, чи ні?

Що стосується християн, то багато з них знають слова Христа: «Горе вам, коли про вас усі люди будуть добре говорити» (Лк. 6:26). Тут Ісус говорить саме про пихатість та марнославство. Всім відомо, які ж бурхливі реакції відбуваються в колективі, коли когось нагородили, а про когось просто забули. Чи комусь із тих забутих вдається зберегти рівновагу та щиро порадіти за тих, хто удостоївся нагороди? Адже нам видається несправедливим, що про когось могли забути.

Одна із головних цілей християнського життя – це входження в Царство Небесне ще під час цього земного життя, коли в умовах несправедливості та гріха, людина починає притримуватися та виконувати принципи цього Царства. І здатність чи нездатність увійти в це Царство не буде залежати від зароблених балів за кількість добрих вчинків. Про це досить ясно пише апостол Павло: «І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав любові, то я не мав би жадної користі» (І Кор. 13:3).

Святе Письмо говорить, що добрі вчинки, зроблені не з любові до людини, не мають жодного сенсу для того, хто чинить добро. Бог є Любов, і в Його Царство можуть увійти тільки ті, хто наповнені любов’ю до Бога та людей. Хто готовий безкорисливо турбуватися про блага інших людей, приносячи в жертву свої вигоди. Безкорисливі вчинки – це не великі діла, а тільки маленькі поступки, здійснені з величезною любов’ю.

Ми живемо у світі, де переважають закони фінансів та економіки, а закони духовного життя часто залишаються в тіні. Що ж тоді потрібно зробити, щоби стати на шлях, де людина може своїм вибором впливати на своє майбутнє та майбутнє світу?  В загальному усвідомленні «безкорисливості» та «ринку» виглядають як протилежні речі. Принцип: «Ти мені, а я тобі», – притаманний ринковим відносинам, про те цей принцип чужий християнству та безкорисливій поведінці. Хто безкорисливо дарував дитині іграшку, тому відомий той блиск в очах, щастя та радість дитини.

Досить дивно виходить: набагато приємніше віддавати подарунки, аніж їх отримувати. Якщо людина загубила велику суму грошей – вона страждає, переживає, нервується, коли ж вона пожертвувала таку ж суму, то відчуває себе щасливою. В кожній людині безкорисливість повинна бути вчинком по секрету, коли людина усвідомлює, що про його доброчинність ніхто не дізнається. Добрі люди, не дивлячись на жодні труднощі та перешкоди, прагнуть допомагати іншим людям.

Правдиві послідовники Христа всіх часів знають, що творити згідно Євангелія – це робити добрі вчинки зовсім безкорисливо. «А я кажу вам: Любіть ворогів ваших і моліться за тих, що гонять вас; таким чином станете синами Отця вашого, що на небі, який велить своєму сонцю сходити на злих і на добрих і посилає дощ на праведних і неправедних. Бо коли ви любите тих, що вас люблять, то яка вам за це нагорода? Хіба не те саме й митарі роблять?» (Мт. 5:44-46). Вже два тисячоліття ці Христові слова звучать у вухах і серцях християн всіх часів та народів.

Завжди існувала проблема між християнами вчорашніми та християнами сучасними в усвідомленні важливості безкорисливості, котре лежить в основі відносин із Богом. В наш час, коли все продається, коли все належить згідно права, коли логіка ринку переважає над життям, коли прив’язаність до речей здається цивілізацією, коли гроші займають все більше місце, цінність безкорисливості – в тому, щоби жити, не сподіваючись отримати щось взамін. Тому що зустріч із потребуючими визволяє багато добрих сил, а найголовніше – визволяє нас від нав’язливої необхідності отримати щось взамін.

http://www.aktsent.info/publ/650/

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *