Він прийшов, щоби бути зрадженим…

«Ба навіть друг мій, що я на нього покладався, що жививсь моїм хлібом, і той наставив п’яту на мене» (Пс. 41:10).

В той день обидва помруть на дереві. Один – розіп’ятий на хресті; інший – звисаючи із гілки. Їхня дружба тривала більше трьох років. Вони разом їли, разом сміялися, разом проповідували Царство, разом виганяли демонів, разом боролися із фарисеями. Небесний Цар, зійшовши із Свого престолу, покликав цього чоловіка в число Своїх найближчих дванадцяти учнів й апостолів. Ніч і день цей чоловік перебував разом зі своїм Творцем.

Диявол посеред учнів

Озлоблений тим, що Марія витратила дорогоцінну олію, виливши її на ноги Ісуса, замість того, щоби віддати всі гроші йому, частину яких він міг залишити собі, а частину віддати бідним – він йде до ворогів Ісуса та продає Його за вартість раба, тридцять срібних монет. «І вони відважили мені мою плату – тридцять срібних» (Зах. 11:12). «Тоді один із дванадцятьох, що звався Юда Іскаріотський, подався до первосвящеників і каже: «Що хочете мені дати, і я вам його видам?». Ті відважили йому тридцять срібняків. І з того часу він шукав доброї нагоди, щоб його видати» (Мт. 26:14-16). Наступного вечора, знаючи, що станеться дальше, Ісус говорить: «Один з-поміж вас Мене зрадить!» (Ів. 13:21). Псалмопівець передає Його страх та тривогу: «Якби то ворог глузував із мене, я – стерпів би; якби мій ненависник та повстав на мене, від нього я сховався б. А то ти, чоловіче, моя рівня, друг мій і мій знайомий» (Пс. 55:13-14).

«Небо, вжахнися страшно, збентежся вельми» (Єр. 2:12), дивлячись на зраду неправдивого друга. Ісус додає: «… горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого. Краще було б не родитись чоловікові тому!» (Мр. 14:21). Його ім’я стало прокляттям небес: Юда Іскаріот.

Чисті ноги, брудний вчинок….

Стіл був накритий для Його останньої трапези. Наближається ніч зради. Ісус, полюбивши їх досконалою любов’ю, тепер «полюбив їх до кінця» (Ів. 13:1).

Він піднявся, знаючи, що смерть поверне Його до Отця, взяв рушника, підперезався ним, низько наклонився, щоби обмити учням ноги. Брудний вчинок був здійснений із чистими ногами. Ісус не був лицеміром: «А вам, що слухаєте, кажу: Любіть ворогів ваших, добро чиніте тим, які вас ненавидять» (Лк. 6:27).

Чи знав Він про все це? Звичайно, знав. Ісус знав, кого Він вибирав, коли вперше побачив Юду: «Хіба я не вибрав вас дванадцятьох? Та один же з вас – диявол!» (Ів. 6:70). Ісус не був обдурений Юдою, зрадник почув від Христа тільки одні слова: «Що робиш – негайно роби!» (Ів. 13:27). Ісус прийшов на нашу грішну землю, щоби бути зрадженим. Син Божий підставляє щоку для поцілунку змія.

В овечій шкурі…

Після того, як Христос підняв питання про зраду, євангелист Іван описує нам тривожну реакцію учнів: «Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого він говорив» (Ів. 13:22).

Вони зустрілися поглядом. Як зрадник міг сидіти серед них? Замість того, щоби запитувати Христа, хто з них найбільший, вони, на кінець, зрозуміли, що диявол їв, спав та служив серед них. Ніхто не нахмурився, поглядаючи на Юду, ніхто не шепотів собі під ніс: «Я так і знав». Ніхто не вихопив свого меча, щоби відтяти йому вухо. Замість цього всі вони запитували Ісуса: «Чи це не я?» (Мр. 14:19). Кожен із учнів бачив у собі скільки темряви та гріхів, скільки було їх у Юди. Адже він був зрілим, досвідченим чоловіком. Він так само залишив усе та пішов за Ісусом. Він так само творив знаки та чуда. Він так само заволодів довір’ям інших учнів. Він також чув проповідь, бачив чуда і не відійшов, коли наступили важкі часи. Він отримав би велику повагу, привертаючи до себе увагу, займаючись турботою про бідних. «Чому не продано це миро за триста динаріїв і не роздано бідним?». Сказав же так не тому, що піклувався про бідних, але тому, що був злодій: із скарбнички, яку тримав при собі, крав те, що туди вкидувано» (Ів. 12:5-6). Ця дитина темряви окутала себе світлом.

Два чоловіки на дереві…

Чи знав Юда, що він є дияволом? Він знав, що крав, але вважав, що нікому не завдає страждань та болю. Він продовжував іти шляхом погибелі. І ми також показуємо свої диявольські сторони, коли живемо в прихованих гріхах: «Хто чинить гріх, той від диявола, бо диявол грішить від початку» (І Ів. 3:8). Ми також йдемо тим самим шляхом погибелі, котрим йшов Юда. І куди привели його обіцянки диявола, куди завів його гріх?

 В цей день на деревах помирали два чоловіки. Гляньмо тільки на славу Другого Чоловіка, Котрий віддав Своє життя за Своїх друзів, щоби спасти весь людський рід. Гляньмо на Нього, як на зрадженого, покинутого, пригніченого, самотнього, скорченого під гнівом Свого Небесного Отця, щоби відкупити всіх нас від вічного суду, щоби зцілити та повернути до вічного життя.

Що ми зможемо зробити з тридцятьма чи тридцятьма тисячами срібних монет, якщо втратимо Його? Вічне життя – це знати Отця та Його Сина, Ісуса Христа. Наша зрада була Його мукою, щоби Його слава стала нашим скарбом.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.