Як полюбити тих, хто нам не подобається?

У нашому житті є такі люди, до яких ми ставимося зовсім не по-християнськи. Ми навіть не можемо зрозуміти навіщо Господь нас із ними  зводить. І ми не усвідомлюємо, як можна йти за Божим покликом й любити людину, поруч з якою нам зовсім не хочеться перебувати.

Неприємна Заповідь.

Ісус Христос закликає Свій народ любити тих, хто нам не подобається. Любов, до котрої Він закликає, не торкається наших особистих переваг чи інтересів. Все, що потрібно для турботи про когось на цій планеті, ми знаходимо у заповіді нашого Учителя: «Люби ближнього твого, як себе самого» (Лк. 10:27).

Бог очікує від нас любові, це ж саме передає нам ця заповідь: любити усіх, без винятку. Ісус вимагає від нас, християн, ще більшого: любити тих, кого ми, через наявні причини, маємо ненавидіти, любити наших ворогів. «Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм» (Лк. 6:35).

Навіть нехристияни люблять тих, хто любить їх: їм так подобаються красиві, смішні, багаті. Бог же закликає Свій народ любити тих, кого так важко полюбити, не вимагаючи нічого взамін. Чи це можливо? Ісус Христос і апостол Павло розкривають нас секрет такої любові.

Вправляйтеся у надії.

Апостол Павло подає нам божественний секрет: «Ми дякуємо Богові й Отцеві Господа нашого Ісуса Христа завжди молячися за вас, відколи ми почули про вашу віру в Христа Ісуса та про любов, що маєте до всіх святих задля надії, що вам збережена на небі» (Кол. 1:3-5). Колосяни любили «всіх святих» не тому, що так було легше й простіше. Пізніше апостол Павло напоумить їх: «… терпіть один одному й прощайте одне одному взаємно» (Кол. 3:13). Вони любили не тому, що люди порозумнішають, направляться, стануть гідними любові. Вони любили, бо мали надію, котра приготована й збережена на небесах.

Служіть тим, хто цього не заслужив.

Ісус також цього нас вчив. Він говорить: «Тож коли ви, злі бувши, вмієте давати дітям вашим добрі дари, оскільки більш Отець ваш, що на небі, дасть дари тим, які його просять. Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки» (Мт. 7:11-12). Отець роздає Свої дари дітям. Ми ж повинні їх прийняти й любити інших, творячи добро. Ісус Христос подає нам приклад власного служіння. Наш Господь служить тим, хто через декілька годин зрадить, покине та відмовиться від Нього: «І під час вечері, коли то диявол уже вклав у серце Юди Іскаріотського, сина Симона, щоб зрадив його, Ісус знаючи, що Отець усе дав йому в руки, і що від Бога він вийшов і до Бога повертається, встав від вечері, скинув одіж, узяв рушника й підперезався. Тоді налив води до умивальниці й почав обмивати учням ноги та обтирати рушником, яким був підперезаний» (Ів. 13:2-5).

 Ісус вмивав ноги Своїм учням, розуміючи, що наближається Його хрест. Він знав, що все належить Йому. Він знав, що Його любить Отець Небесний. Він знав, що без Його жертви ми загинемо навіки. Його надія на вічне щасливе наше життя дала Йому сили любити нас і сьогодні.

Бог наблизився до того, кого так важко любити.

Ісус не тільки проповідував і жив у згоді із Своєю проповіддю. Він ще й помер за нас. Він помер не тому, що ми такі привабливі. Він покинув небо і зійшов на землю, щоби прийняти смерть ганебну, жорстоку, несправедливу за наші гріхи перед Всевишнім. А, як часто ми Його просто відкидаємо та ігноруємо? Коли нас було важко любити, Він нас не покинув, а продовжував любити. Христос помер за нас. Його руки були пробиті нашою нелюбов’ю й ненавистю, а у відповідь ми отримали: «Отче, прости їм».

Його любов дивилася дальше батогів, цвяхів та хреста. Він почув щось таке, що відрізнялося від насмішок, зневаг, криків: «Розіпни Його!». Він побачив щось більше, аніж зрада, відкинення, гнів. Він побачив вічну любов Отця і вічне життя для Свого народу. І Він взяв на Себе Свій хрест, не соромлячись ганьби та зневаг, і переміг смерть, щоби спасти всіх нас.

Борімося за нашу надію.

Добро, жертовність, турбота про тих, хто не може нам відплатити тієї ж монетою не приведе нас до банкрутства. Наша  любов приведе нас «до спадщини, яка не може ні зотліти, ні заплямитися, ані зів’янути, – збереженої для нас на небі» (І Петр. 1:4). З добрими нашими думками, з пригорщами, набитими небесними скарбами, ми надзвичайно багаті, щоби витрачати свій час на всіх тих, хто нас дратує, втомлює, і навіть викликає відразу.

Знаючи, що ми народжені для Бога і прямуємо до Нього, ми маємо переосмислити своє життя і розпочати служити тим, кого ми б ніколи не змогли полюбити.

Фото, ілюстративне: JuiMagicman з сайту Pixabay

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.