Роздуми по дорозі до Різдва
«Був за часів Ірода, царя юдейського, один священик, на ім’я Захарія, з черги Авії, та його жінка з дочок Арона, на ім’я Єлисавета. Вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно. Але були бездітні, бо Єлисавета була безплідна, і вони обидвоє були в літах похилі» (Лк. 1:5-7).
Розповідь євангелиста Луки, звичайно, що присвячена Ісусу. Однак імені «Ісус» ми не знайдемо в перших тридцятим стихах Євангелія від Луки. Він прагне розказати нам щось незвичайне: про народження Ісуса. Проте перед цим він хоче підготувати наш розум та серце, щоби ми змогли сприйняти цю історію. Тому він і розпочинає свою розповідь про благочестиву подружню пару: Захарію та Єлизавету.
Спочатку Лука знайомить наc із горем та болем цієї благочестивої сім’ї. вони жили в культурі, котра вважала, що жінці ганебно бути бездітною, оскільки діти – це Боже благословення за праведне життя. коли ж у пари не було дітей, то це, вважали за Боже покарання, наслідок їхнє грішне життя.
Можемо собі тільки уявити як оточуючі дивилися на це праведне подружжя, як це все переживали і самі Захарія та Єлизавета. Можемо собі тільки уявити наскільки гіркою та болючою була ця проблема і для них самих.
Євангелист Лука підкреслює, що «вони були обидвоє справедливі перед Богом і виконували всі заповіді та накази Господні бездоганно» (Лк. 1:6). Коли говориться, що вони зберігали всі заповіді, то слід зрозуміти, що вони зберігали не тільки відомі нам 10 Заповідей, але всі ті приписи, котрі можна знайти в П’ятикнижжі Мойсея. Ми можемо бути переконані, що Захарія та Єлизавета любили Бога: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю. Оці слова, що їх я заповідаю тобі сьогодні, мусять бути в твоєму серці» (Втор. 6:5-7), кожен ранок та вечір молилися (Втор. 6:7), (Лев. 8:10), любили ближнього як самих себе, не ламали своїх обіцянок та нікого не ображали (Лев. 25:17), не ображали чужоземців, бо вони пам’ятали, що колись і самі були чужоземцями в єгипетському краю (Вих. 23:5), не говорили брехні, ні до кого не ставилися з підозрою, нікого не ненавиділи, нікому не мстили та нікого не обманювали (Лев. 19:11-18), допомагали бідним (Втор. 15:7). І крім цього вони ще пам’ятали про інші, більш, ніж 600 заповідей.
Всі свої болі та проблеми вони виливали в молитві Богу, а не тримали їх у собі. Можемо сказати, що заповіді – це те, що говорить до нас Бог. Коли ж ми їх виконуємо, то це свідчить, що ми Бога почули. Молитва ж – це те, що ми говоримо Богові. І Бог також чує нас.
Захарія та Єлизавета можуть бути для нас прикладом того, як ми повинні реагувати на труднощі в нашому житті. Не впадати у відчай, не злитися, не намагатися вирішити свої проблеми любими шляхами, а ставитися до всіх наших проблем по-християнськи, звертатися до Бога з молитвою про вирішення власних проблем – це і називається «шукайте перше Царства Божого, а все інше додасться». Однак це не означає, що нам слід нічого не робити, а чекати на якийсь знак від Бога.
Певна річ, що ми – не святі, що ми – не Захарія та Єлизавета, що в нас іноді може закрастися зневіра, злість та безнадія. Проте Єлизавета та Захарія показують нам, що вони такі самі люди, як і ми. І будь-кому із нас під силу зберігати Заповіді Божі. Великі справи складаються із маленьких щоденних кроків. Люди, які досягають праведності, зовсім не прокидаються одного ранку святим, але вони крок за кроком, день за днем, прямують до цієї святості. Роздумувати над Заповідями, думати про те, як ми можемо їх виконати. І навіть, якщо з першого разу нічого не виходить, людина, котра прямує до святості не дивиться на свої невдачі та упадки, але знову і знову намагається з них піднятися та прямувати дорогою до святості.
Апостол Павло в посланні до Филип’ян пише такі слова: «Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі» (Фил. 4:6-8).
Бог – благий. І ми завжди очікуємо від Нього одного добра та різноманітних благодатей. Проте для нас є основним те, що в нас стоїть на першому місці, з яким настроєм ми просимо в Бога: з подякою, відчаєм чи певними вимогами. Про що ми роздумуємо протягом свого життя: про свої проблеми та труднощі чи про те, що є істинне та справедливе?