Великий Канон Андрея Критського – школа покаяння
Частина 9
«Якщо і згрішив я, Спасе, то знаю,
що Ти чоловіколюбець:
караєш жаліючи і гаряче милуєш,
і бачиш сльози плачу мого,
й спішиш, як люблячий батько,
що кличе блудного» (1 пісня Великого Канону).
Знаю, Господи, що Ти чекаєш мене більше як земний батько чекав свого блудного сина. Той блудний син був готовий стати слугою у домі свого батька, бо розумів, що він добровільно відмовився від свого синівства.
А я, Господи???
Я розумію, що за кожним моїм гріхом стоїть не просто переступ Божої заповіді, за кожним гріхом стоїть моя гордість: «Дай мені жити так, як я бажаю… я краще за Тебе знаю, що мені корисніше». За кожним гріхом стоїть відмова від синівства і від Твого спадкоємства. Блудний син, хоча і прийняв від батька спадок, я ж своїми гріхами відрікаюсь від великого спадку, котрий Ти мені дарував – від Царства Небесного.
Блудний син не смів думати, що він може знову стати сином. Я ж упевнений, що Ти повний милосердя до мене, що Ти простиш мені все, лишень би я щиро покаявся, а не відтарабанив на сповіді заучений із молитовника перелік гріхів, або, що ще гірше, не говорив би у сповіді, що не маю гріхів.
Чи таким є серце сокрушене та смиренне?
Чи таким є плач над гріхами?