Відкриваючи Святе Письмо, ми знаходимо там два Завіти: Старий та Новий. Старий Завіт – даний народу Ізраїля на горі Синай, Новий Завіт – котрий прийшов на заміну Старому й приніс спасіння людському роду в Особі Ісуса Христа. Ми бачимо, що в Бога є план відкуплення, котрий і надалі працює в часі, просторі, історії та географії. І він ще не закінчений.
На перший погляд може здатися, що все так просто й легко: Бог вибрав Авраама та його нащадків, потім був вибраний Ізраїльський народ, земля Обітована, Закон-Декалог, пророки й автори книг Святого Писання, котрі зібрали в єдине ціле Старий Завіт. І кульмінація – Ісус, хрест, воскресіння, вознесіння, Зіслання Святого Духа та народження Церкви. Тепер же роль Церкви – проповідувати й навертати людей до Христа, бути Христоподібною у цьому світі, котрий все більше й більше поглинається темрявою. А потім знову прийде Христос.
Отже, що таке Старий Завіт?
Коли апостол Павло говорить про Старий Завіт, то чи має він на увазі саме той Завіт, котрий Бог уклав із Ноєм (див. Бут. 8:20-9:17)? Бог обіцяє, що Він більше ніколи не затопить землю і створює веселку, яка стає знаком Завіту. «І тоді згадаю Я про Мій союз, який між Мною і вами та між усякою твариною живою і всяким створінням. То й води не стануть більше потопом, щоб вигубити всяке створіння» (Бут. 9:15).
Чи, можливо, він має на увазі той Завіт, котрий Бог заключив із Давидом (див. ІІ Царю 7:12-16)? Бог обіцяє, що на престолі завжди буде нащадок із дому Давида. І ми також знаємо, що й Ісус походив із дому Давида, що Він сидить по правиці Небесного Отця й продовжує царювати світом. Цей Завіт діє і по сьогодні. «Хіба ви не знаєте, що Господь, Бог Ізраїля, дав царство над Ізраїлем Давидові навіки, йому й його синам?» (ІІ Хр. 13:5).
Чи, можливо, це Завіт, котрий Бог заключив із Аврамом? Бог обіцяє йому, по-перше, що він буде батьком багатьох, по-друге, що він успадкує ізраїльську землю, по-третє, що через нього будуть благословенні всі народи. «Він вічно пам’ятає про союз свій, слово, що заповідав на тисячу родів, союз, що уклав з Авраамом, і свою клятву Ісаакові, що він установив для Якова законом і для Ізраїля союзом вічним, кажучи: «Тобі я дам Ханаан-землю як частку вашого спадкоємства» (Пс. 105:8-11).
Чи, можливо, це Завіт Мойсея? Завіт, який Бог уклав із Мойсеєм на горі Синай, мав свою конкретну ціль – показати усім нам, наскільки ми відстаємо від Божих стандартів. І цей Закон: «Його додано із-за переступів, доки не прийде потомство, якому була дана обітниця, проголошена ангелами через посередника» (Гал. 3:19). Цей Закон стає «посередником», який має привести нас до Ісуса, показати нам велику потребу у Ньому і нашу неспроможність жити так, як цього бажає Господь. Він показує наскільки ми потребуємо того, щоби Закон був записаний на наших серцях, й прощення, й сили, й любові, щоби жити таким життя, яке подобається Богу.
Це був тимчасовий Завіт, який мав свої часові межі. Новий Завіт не затирає його, а виконує й доповнює його. Ісус виконує Закон за нас, тому що ми не змогли його виконати.
Прихід Нового Завіту радикально змінює розуміння Старого Завіту, але не викреслює тих обіцянок, котрі Бог дав Ною, Аврааму, Ісааку, Якову, Давиду. І тоді ми починаємо розуміти, що існують такі речі в Біблії, котрі ще не відбулися ані в духовному, ані в реальному, географічному та історичному сенсах. Господь використав обраний народ та реальну землю, щоби дати нам обіцяного Месію у призначеному місці та в призначений час. Його цілі й обіцянки продовжують розкриватися та збуватися, як Він і обіцяв.
ХХІ століття стає свідком виконання деяких обітниць, які ми зустрічаємо у Святому Письмі: збільшення швидкості пересування по світу, поширення науки та знань, винайдення нових винаходів, які покращують життя людини. Попереду нас очікує ще багато різного й дивовижного, але чи готові ми до цього?