Страсний тиждень
Велика П’ятниця – це день розп’яття Ісуса, скорботний та святий день для всіх християн.
Для нас, християн, цей день пов’язаний із відкупленням та смертю Ісуса Христа. Ісус, котрий був не тільки людиною, але і Сином Божим, котрий був досконалий та безгрішний приніс жертву для нашого спасіння. Саме Страсна П’ятниця – це той день, котрий робить можливим прощення для кожного із нас.
Вранці в п’ятницю священики, старійшини та вчителі закону після своєї наради відвели Ісуса перед Пилата (пор. Мр. 15:1-21). Пилат допитує Ісуса. Хоча Марко не уточнює нам, де саме відбувається цей допит, можемо припустити, що події розгортаються в палаці покійного Ірода Великого, де, зазвичай, зупинялися римські правителі, коли перебували в Єрусалимі. Пилат запитує: «Ти – цар юдейський?» (Мр.15:2). Нам, напевно, слід почути у цьому «Ти» насмішки Пилата. «Ти» – єврейський селянин, побитий, скривавлений, зв’язаний, безсилий стоїш тут, переді мною, – «Цар Юдейський». Так само відчуваємо певну іронію та насмішку Ісуса у Його ж відповіді Пилату: «Ти кажеш» (Мр. 15:2).
Почувши це Пилат повторює своє запитання: «Не відказуєш нічого? Дивись, скільки тебе винуватять. Та Ісус нічого не відповідав більше, тож дивувався Пилат» (Мр. 15:4-5). Відмова відповідати владі відображає і мужність, і зневагу. І це, звичайно не сподобалося Пилату. Та Ісус в розповіді Марка не скаже жодного слова, поки з Його уст не зірветься останній крик, але це буде пізніше, цього самого дня. «Елої, Елої, лама савахтані?» – що означає у перекладі: «Боже мій, Боже мій! Чому єси покинув мене?» (Мр. 15:34).
Дальше Марко розказує про те, як Пилат пропонує звільнити будь-якого в’язня, котрого тільки захоче натовп. Цей уривок спантеличує, бо важко уявити, що міг існувати такий звичай, в такій проблемній провінції, як Юдея. Марко говорить, що тут йде мова про повстанця, котрий називається Варрава та котрий вчинив вбивство під час повстання. Пилат запитує: «Хочете, щоб я відпустив вам царя юдейського? [тобто Ісуса]» (Мр. 15:9). Проте Марко говорить, що храмова влада «підбурила народ, щоб він відпустив їм радше Варавву» (Мр. 15:11).
Напевно, що це не той натовп, котрий із захопленням та із задоволенням слухав Ісуса впродовж останнього тижня; по крайній мірі Марко не дає нам підстав думати, що натовп міг обернутися проти Ісуса. Більш того, малоймовірно, що будь-хто зміг би пройти в палац Ірода, де відбувається ця сцена. Ця юрба, котру підбурили первосвященики, напевно, була забезпечена правлячою владою, первосвящениками та тими, хто вбачав загрозу в Ісусі. І, напевно, ця юдейська влада подбала, що саме ці люди потрапили в палац Ірода. Коли Пилат запитав натовп: «Що ж мені робити з тим, що ви звете царем юдейським?». А ті знову закричали: «Розіпни його!» (Мр. 15:12-13), тому Пилат звільнює Варраву, а Ісуса віддає воїнам для розп’яття.
З історичної точки зору ця розповідь про Варраву, малоймовірна. Проте, якщо ми перенесемо цей епізод в історичний контекст Марка, тобто в 70 рік, то ми зрозуміємо зовсім інший сенс. І Варрава, і Ісус – революціонери, вони обидва кинули виклик римській владі. Проте перший виступав за збройну революцію, а другий – за мирну. На 66 рік жителі Єрусалиму вибрали шлях Варрави, а не шлях Ісуса. І події 66-70 років зробили цю історію зрозумілою.
Ісус переданий солдатам Пилату, як більшість політичних в’язнів піддається тортурам та приниженням. Його сікли різками, розділи та одягнули в багряний плащ, як пародію на церемонію коронації, а голову вінчають терновим вінцем. Його вітали, як «Юдейського Царя», б’ючи та плюючи на Нього, пізніше вони Його знову розділи та одягнули в Його ж одежу та повели на розп’яття.
В’язні, засуджені до смертної кари через розп’яття, мали самі собі нести горизонтальну перекладену хреста до місця страти. Марко говорить, що солдати заставили Симона Киринейського нести хреста Ісуса. Хоча Марко не говорить чому це відбулося, проте є сумнівним, що це було із доброго серця по відношенню до Ісуса. Ісус був занадто слабким, щоби донести дерев’яну перекладену самому.