Середа Страсного Тижня

Страсний тиждень

Чи необхідний був зрадник?

Традиційно ми звикли вважати, що єврейський натовп в останні дні Ісуса був до Нього агресивним та жорстоким. Це знайшло своє відображення у мистецтві, ми бачимо це із картин, п’єс та навіть із сучасного кінематографа, зокрема у Мела Гібсона «Страсті Христові».

Проте це не зовсім так, бо якщо натовп був проти Ісуса, то навіщо Його було арештовувати вночі та й ще за допомогою зрадника. Чому не можна було заарештувати Ісуса серед білої днини? Сам Ісус Своїми словами спонукає нас ставити такі питання: «Немов на розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб мене спіймати. Щодня був я між вами, навчаючи у храмі, і ви мене не схопили. Та це – щоб збулося Писання» (Мр. 14:48-49). Як ми пам’ятаємо в неділю вхід Ісуса в Єрусалим був своєрідним антиімперським виступом та викликав захоплення серед людей. «А многота стелила свою одіж на дорозі, інші ж – віття, нарізане в полі. Ті, що йшли попереду, і ті, що слідували ззаду, викликували: «Осанна! Благословен, хто приходить в ім’я Господнє! Благословенне грядуче царство батька нашого Давида. Осанна на висоті!» (Мр. 11:8-10).

Понеділок, після того, як Ісус вчинив символічні дії щодо зруйнування Храму, Марко говорить про реакцію первосвящеників: «…та й шукали, як його погубити, але боялися його, бо ввесь народ подивляв його повчання» (Мр. 11:18). Тут ми бачимо незгоду між первосвящениками, котрі прагнуть стратити Ісуса та із натовпом, простими людьми, котрі захоплені вченням Ісуса. Звичайно, саме тоді, коли Ісус проголошує присутність Царства Божого супроти уже присутнього царства Риму, то саме натовп стримує священиків від прямих дій супроти Ісуса.

Звичайно, що нам не слід демонізувати сім’ю Анни, самого Каяфу чи інші священичі сім’ї. Про це євангелист Іван сказав такі слова: «Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» (Ів. 11:48). Навіть не потрібно було проголошувати заклики проти Риму, вже того, що в Єрусалимі на свято Пасхи знаходився чималий натовп піднесених людей могло спровокувати римлян та розцінити як небезпеку для себе.

В будь-якому випадку в понеділок єврейські релігійні діячі прагнули стратити Ісуса, але стримувалися від того, що юрба людей була захоплена Його словами та наукою. Так само Його дії настроювали правлячу верхівку проти Нього. Найперше вхід в Єрусалим, щоби встановити панування Бога супроти влади імператора та вхід Його в Храм, щоби встановити справедливість Бога супроти діяльності первосвящеників.

У вівторок цей контраст з єврейською верхівкою та натовпом ще більше збільшується. По-перше, після того, як Ісус запитав первосвящеників, книжників та старійшин відносно Івана Хрестителя, а вони не змогли Йому відповісти, бо боялися натовпу, бо вважали Івана пророком. Юрба виступає з Іваном та Ісусом проти власних релігійних авторитетів, котрі протистоять їм. Так само Ісус розказує притчу про злих виноградарів, котрі вбили сина власника виноградника «І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли» (Мр. 12:12).

На кінець, Ісус кидає виклик книжникам, коли запитує як Месія може бути одночасно і сином і Господом Давида. «…І багато людей слухало його радо» (Мр. 12:37). Щоби побачити акцент Марка, який він ставить на захисті Ісуса юрбою, слід зрозуміти логіку ранку середи. «Два дні ж по тому мала бути Пасха й Опрісноки, тож первосвященики та книжники шукали, як би його схопити підступом і вбити, але, мовляв, не під час свята, щоб розруху не було в народі!» (Мр. 14:1-2). Як бачимо, священнослужителі ніби здаються, вони не зможуть арештувати Ісуса під час свята. Проте, якщо вони зможуть дізнатися, де і коли Він перебуває окремо від натовпу, то тоді вони зможуть заарештувати Його та стратити перш, аніж про це дізнається юрба. Тим більше, що протиставлення натовпу, котрий виступає за Ісуса та єврейської владу, котра виступає проти Ісуса згадується в єврейських коментарях Йосифа Флавій в Його «Єврейських древностях». Він пише, що Ісус завоював серця багатьох євреїв та греків, а коли Пилат засудив Його до розп’яття, то ті, хто любили Його не відмовилися від своєї прив’язаності та любові до Нього (18. 63-64).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.