Субота Страсного Тижня

Страсний тиждень

Після докладної розповіді про події від неділі по п’ятницю Страсного Тижня, євангелист Марко нічого не говорить про суботу. Він просто зазначає, що Ісус був розп’ятий та похований: «Коли настав уже вечір, – тому що була це п’ятниця, тобто перед суботою» (Мр. 15:45). Потім він розповідає історію пасхальної неділі, коли жінки побачили порожній гріб: «Як же минула субота, Марія Магдалина, Марія, мати Якова, та Саломія купили пахощів, щоб піти та намастити його» (Мр. 16:1).

Що ж на рахунок суботи?

Невже християни перших віків нічого не знали та не розповідали про цей день?

Те, що опускає Марко ми можемо побачити в двох відомих Символах Віри Церкви: Апостольський Символ Віри та Нікейський Символ Віри, оскільки вони дослівно описують останні дні Страсного тижня. Так Апостольський Символ Віри говорить про три події в трьох окремих днях:

П’ятниця: постраждав при Понтії Пилаті, був розп’ятий, помер та був похований.

Субота: зійшов до аду.

Неділя: в третій день Він воскрес із мертвих.

 Проте в Нікейському Символі Віри є тільки дві події та два окремих дня, подібно як в Марка відсутнє хоч щось про Ісуса в страсну Велику Суботу:

П’ятниця: ради нас Він був розп’ятий при Понтії Пилаті, помер та був похований.

Неділя: на третій день Він воскрес, згідно із Писанням.

Подію зішестя до аду згадує Апостольський Символ Віри, але опускає Нікейський. Ад з єврейської «шеол», а по-грецьки «аїд», загробне місце небуття. Можна думати про це місце, як про могилу величезних розмірів.

Як би там не було, в чому ж є сенс цієї події?

Божа справедливість та оправдання переслідуваних

Марко, як і інші євангелисти, описуючи страту Ісуса, думали в рамках єврейської традиції, котра завжди підкреслювала, що Бог оправдав тих праведних євреїв, котрі залишалися вірними в часі переслідувань і були готові за необхідності прийняти за свою віру в Бога навіть мученичу смерть.

В Біблії ми можемо побачити дві основні моделі Божественного оправдання праведників. Різниця між ними полягає тільки в тому, чи оправдання відбулося до чи після їхньої смерті. Іншими словами в одній традиції Бог вмішується, щоб вони змогли уникнути мученичої смерті, а в іншій традиції Бог нагороджує їх після їхнього мучеництва.

Класичним прикладом першої моделі Божественного оправдання – спасіння в останню хвилину перед смертю є історія Даниїла у ямі із левами (пор. Дан. 5:1-6:28). Тут Даниїл показаний як вірний єврей, котрий живе серед депортованого свого народу після руйнування першого Храму вавилонянами на початку 6 століття до н.е. При останньому вавилонському монарху Валтасарі: «Тоді Валтасар звелів убрати Даниїла в пурпуру, покласти золотий ланцюг йому на шию й оповістити його третім правителем у царстві» (Дан. 5:29). Коли ж цар Дарій завоював Вавилон, то інші наближені до царського двору змовилися проти Даниїла та вмовили Дарія підписати указ про те, що протягом 30 днів всі повинні молитися тільки до Дарія, а потім звинуватили Даниїла, що він молиться та поклоняється своєму юдейському Богу три рази в день. Цар Дарій змушений був згідно свого наказу та проти своєї волі вкинути Даниїла в яму із левами, проте Бог врятував його: «Потім пішов цар у свій палац і ліг спати натще, ба й не звелів приносити собі страви, та й сон утік від нього. А вранці на світанку встав цар і пішов притьмом до левиної ями, і як наблизився до неї, крикнув жалібним голосом до Даниїла: «Даниїле, слуго Бога живого! Чи зміг твій Бог, якому ти постійно служиш, врятувати тебе від левів?». Тоді Даниїл відповів цареві: «Царю, живи навіки!» (Дан. 6:19-22).

Даниїлу повертається його слава, а тих, хто його звинувачував пожирають леви, а Дарій наказує, щоб «по всіх околицях мого царства боялись і тремтіли перед Богом Даниїла, бо він – Бог живий і перебуває повіки, і царство його не занепаде ніколи, і влада його кінця не матиме» (Дан. 6:27).

Можемо ще також згадати історію Йосифа чи Сусанни. Ці всі історії були корисними для вірних євреїв, які зіштовхнулися із насмішками, дискримінаціями чи переслідуваннями. Проте, як це могло бути корисним тоді, коли допомога не приходила в ситуаціях смертельної небезпеки, коли Бог не вмішувався та вони помирали. І тут ми підходимо до другої традиції, котра для нас є набагато важливішою, аніж перша.

Класичний такий приклад Божого оправдання: спасіння після смерті ми знаходимо в книзі Мудрості Соломона. Тут ми бачимо як злі мають намір пригноблювати праведників, бо вони виступають проти їхньої могутності та звинувачують їх в гріху: «Гнобімо бідака праведного; не жалуймо вдовиці, і не вважаймо на довголітню сивину старого!. Хай наша сила буде законом справедливості, бо що безсиле, те являється безкорисне. Засядьмо на праведника, бо він нам невигідний і противиться нашим учинкам; він закидає нам гріхи проти закону, винує нас у вадах нашого виховання; гадає, нібито він знає Бога, сином Господнім себе самого називає» (Муд. 2:10-13).

Вони мають намір ніби провести великий експеримент, щоби побачити чи Господь буде захищати своїх вірних: «Для нього ми – та підроблена монета, він уникає доріг наших, як нечести, щасливу називає кончину справедливих і вихваляється, що Бог йому за батька. Гляньмо, чи слова його правдиві, та провірмо, що з ним буде накінець. Якщо праведник справді є син Божий, то захистить його і вирве його з рук противників. Випробуймо його зневагою й мукою, щоб ми пізнали його лагідність, і випробуймо його терпеливість. Засудімо його на смерть ганебну, бо, за його словами, допомога йому прийде» (Муд. 2:16-20).

Автор ніби критикує модель спасіння до смерті та говорить про спасіння після смерті: «Душі праведних у руці Божій, і мука не спіткає їх. Очам безумних видалось, що вони вмерли, і їхнє переставлення вважано за нещастя, а відхід їх від нас – за згубу, вони однак – у мирі. Бо хоч, в очах людських, їх спіткала кара, надія їх повна безсмертям» (Муд. 3:1-4). Саме ця друга модель лежить за розповідями євангелиста Марка про смерть та хрест: «І прохожі хулили його й, киваючи своїми головами, промовляли: “Гей, ти, що храм руйнуєш і в три дні знов його будуєш – спаси себе з хреста!”. А й первосвященики глузували між собою й разом з книжниками приказували: “Інших спасав, а себе – не може спасти! Христос, цар Ізраїля – хай зійде тепер із хреста, щоб ми побачили й увірували.” Та й ті, що були з ним розп’яті, зневажали його» (Мр. 15:29-32).

Також можемо собі пригадати про обіцянку чи пророцтво, яке кілька разів ми зустрічаємо в Євангелії від Марка: «І тоді узріють Сина Чоловічого, що йтиме по хмарах з великою силою й славою» (Мр. 13:26); «І побачите Сина Чоловічого, який сидітиме праворуч Всемогутнього та йтиме по хмарах небесних» (Мр. 14:62). Це ніщо інше, як потвердження оправдання після смерті. Оправдання Ісуса було «згідно Писання» для всіх, хто розумів цю другу модель єврейської традиції.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com