Вівторок Cтрасного Тижня

Страсний тиждень

Ізраїльська влада заперечує авторитет Ісуса

В євангелиста Марка вівторок страсного тижня є досить насиченим днем та охоплює майже 3 розділи. День розпочинається з того, що учні по дорозі із Витанії до Єрусалиму бачать засохлу смоківницю і далі Марко переповідає як Ісус та учні приходять до Єрусалимі та входять у Храм. Напевно, мова не йде про саме святилище, але при ті двори, які були біля Храму. Всі події, про які говорить євангелист відбуваються на очах великого натовпу людей. Влада та її прихильники ставлять перед Ісусом ряд питань, щоби у присутності народу Його скомпрометувати.

Так Марко говорить, як первосвященики, старійшини та книжники запитують Ісуса: якою владою Він це чинить (пор. Мр. 11:27-33). Це питання відноситься  і до подій, які відбулися в Храмі в понеділок, і навіть до провокаційного входу в Єрусалим у неділю. Це питання зводиться до того, щоби примусити Ісуса сказати щось таке, що може бути використаним проти Нього. Ісус відповідає питанням на питання, якщо вони дадуть відповідь Йому, то і Він відповість їм. Він запитує їх про Івана Хрестителя: «Йоанове хрищення було з неба чи від людей? Відповіжте мені» (Мр. 11:30). Це питання заставляє владу перейти до оборони, вони радяться між собою. Будь-яка відповідь буде потрактована проти них: якщо вони скажуть з неба, – то їх буде звинувачено в лицемірстві, а якщо скажуть від людей, – то проти себе налаштують народ. Не знайшовши жодної відповіді, вони кажуть: не знаємо, –  і в свою чергу Ісус також відмовляється відповідати на їхні питання. Таким чином Він не тільки спромігся ухилитися від їхньої пастки, але і показав їх нерозсудливим.

Ісус у притчі звинувачує книжників та фарисеїв.

Після цього Ісус розповідає притчу: «Один чоловік насадив виноградник, обвів його муром, видовбав винотоку, збудував башту, винайняв його виноградарям і від’їхав на чужину. І послав він своєчасно до виноградарів слугу, щоб узяти від виноградарів свою частину плодів виноградних. Вони ж його схопили, побили й відослали ні з чим. І знов послав до них іншого слугу. Але й тому побили голову і зневажили. Ще іншого він послав, а вони того – вбили. Та й багато інших – їх вони або побили, або повбивали. Ще мав єдиного сина улюбленого – і його послав до них наостанку, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Та виноградарі оті казали між собою: Це спадкоємець, нумо вб’ємо і його, то й спадщина буде наша. І схопивши його, вбили та викинули з виноградника. Що, отже, зробить господар виноградника? Прийде, вигубить виноградарів, а виноградник віддасть іншим. Чи ви не читали цього Писання: Камінь, що його знехтували будівничі, став каменем наріжним. Господь зробив це, і воно дивне в очах наших!”. І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли» (Мр. 12:1-12).

Тепер Ісус бере ініціативу в свої руки та розказує притчу про виноградник, котра є багатьом із нас відомою. Чоловік садить виноградник, огороджує його, ставить прес для вичавлювання соку та здає цей виноградник в оренду. Коли господар посилає слуг забрати свою долю від продукції, то, мало того, що виноградарі відсилають тих із пустими руками, вони їх б’ють та декотрих навіть вбивають. Тоді господар посилає свого сина, бо вірить, що вони його будуть поважати, а натомість злі виноградарі вбивають і самого сина.

Ця притча – це своєрідний звинувачувальний вирок для влади. Марко підсумовує: «І шукали, щоб його впіймати, але боялися народу, бо зрозуміли, що він до них сказав ту притчу. Тож, зоставивши його, відійшли» (Мр. 12:12). «Вони» відносяться до первосвящеників, старійшин та книжників та до всіх тих, хто знаходився на вершині тогочасного єврейського суспільства. Це жадібні орендатори, котрі відкинули та вбили слуг та сина, посланих господарем виноградника. Виноградник, швидше за все, це Ізраїль, земля та народ. Цей виноградник належить Богу, а не жадібним та багатим на вершині місцевої влади. Розуміючи, що Ісус сказав цю притчу проти них, вони намагаються Його арештувати, бо розуміють, що натовп перебуває на стороні Ісуса, а вони цього натовпу бояться.

Податок кесарю?

Ще одна суперечка, про яку говорить Марко (пор. Мр. 12:13-17) закінчується найбільш відомою фразою: «Віддайте кесареві, що кесареве, а Богові – що Боже».

Задовго до нашого часу, практично всі монархи використовували ці слова для підтвердження своєї влади. Їхні піддані повинні їм коритися, тому що так говорив Ісус, тому що політичне відноситься до сфер правителя. Цією фразою і сьогодні чимало людей хочуть примусити християн підтримати рішення уряду щодо політичних питань.

Щоби зрозуміти глибину цього євангельського уривку, нам слід, найперше, зрозуміти, хто такі ці люди, котрі запитували в Ісуса чи потрібно платити податок кесарю. Євангелист Марко пише, що це запитували деякі з-посеред фарисеїв та іродіяд, а ми знаємо, що фарисеї були своєрідними фундаменталістами та традиціоналістами, що стосувалося дотримання релігійних практик, особливо дотримання суботи та законів про чистоту. Вони запитують Ісуса, щоб знову ж таки загнати в пастку. Вони починають із хвальби: «Учителю, знаємо, що ти щиросердий і не зважаєш ні на кого: бо не дивишся на обличчя людей, лише по правді наставляєш на путь Божу. Отож, чи личить давати данину кесареві, чи ні? Давати, чи не давати?» (Мр. 12:14).

Це було досить провокаційне питання, бо з того часу, коли єврейська країна була приєднана до Римської імперії в 6 році до н.е. Рим вимагав щорічної данини від єврейського народу і  швидше за все саме місцева влада відповідала за збір цієї данини. Хоча данина включала в себе податок із населення за кожну дорослу людину, ще потрібно було платити податок за землю, за сільськогосподарське виробництво та інші.

Представники влади вміло розклали свої сіті, бо будь-яка відповідь Ісуса привела б до біди. Якщо б Ісус відповів: ні, – Його звинуватили б у спробі повстання проти римлян, а якщо б Він відповів: так, бо Він ризикував дискредитувати Себе юрбою, котра противилася б римським податкам із економічних та політичних причин.

Швидше за все, метою цього питання і було протиставити Ісуса та натовп. Проте Він і тут відповів із блискучою майстерністю. Він просить показати Йому динарій (срібна монета, за яку працювали цілий день). Його опоненти подають монету, а Ісус запитує їх: чиє тут зображення та ім’я? І ми всі знаємо їхню відповідь: кесаря.

Стратегія Ісуса полягає в тому, щоби показати людям, на очах яких відбувається ся суперечка, що в них є монети із зображенням кесаря, бо саме це їх і дискредитувало. Нам слід пам’ятати, що в І столітті в євреїв існувало два типи монет: одні монети через заборону на зображення не мали зображень ані людини, ані тварини, інші монети (римська чеканка) мали такі зображення. Чимало євреїв відмовлялося використовувати монети другого типу, але противники Ісуса такі монети мають біля себе. Мало того, ця монета, яку подали Ісусу мала зображення кесаря та напис, який говорив про імператора як про божого сина. Ісус цим ніби показав, що фарисеї, первосвященики та інша правляча верхівка стали частиною політики співпраці з окупантами.

Відповідь Ісуса складається із двох паралельних половин: перше, віддайте імператору речі, котрі йому належать, друге, віддайте Богу, те, що належить Йому. Перша половина відповіді означає просто: це монета кесаря, то і віддайте її йому. Проте не слід це розуміти, що Ісус заохочував платити податок римлянам. Це показує друга половина відповіді: дайте Богу, те що Йому належить, – і тут виникає питання: що належить Богу, а що кесарю? Для Ісуса, як і для Його сучасників євреїв, Богу належить все: земля Ізраїля належить Богу (Лев. 25:23). Тут говориться, що ми всі є орендаторами на землі, а земля – Господня, виноградник належить Богу, а не місцевим орендарям чи Риму. І справді: «Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці» (Пс. 23:1).

Що ж тоді належить кесарю?

Сенс відповіді Ісуса фарисеям полягає в тому, що – зовсім нічого.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.