Христове Воскресіння – центральна подія нашої віри. Апостол Павло влучно це підтверджує: «Коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша» (І Кор. 15:14). Церква протягом восьми богослужбових днів згадує розповідь про Воскресіння. Від Пасхи до наступної неділі апостоли Томи (Антипасхи) під час Літургії читаються багато різноманітних євангельських розповідей про появу Воскреслого Христа.
Наші чотири Євангелія, написані через 37-70 років після Воскресіння, описують цю подію наскільки різноманітно, що Церква мудро не поєднує їх в одну загальну картину. Кожному Євангелію потрібно дати можливість вкласти свій цінний внесок в те, що ми знаємо про воскреслого Христа і в що ми не перестаємо вірити.
Ми повинні розуміти, що євангельські розповіді описують нам те, що відбулося, насичені багатим досвідом перших християн, оглядаючись назад та відновлюючи всі ті події.
Наші попередники з вірою говорили про Воскресіння ще задовго до того, як розпочали записувати свої розповіді. Перші християни проголошували істину усно, обираючи досить сильні вигуки: «Христос справді воскрес і з’явився Симонові» (Лк. 24:34). В Єрусалимі досить часто можна було почути слова, які поєднували розп’яття та воскресіння: «Отого Ісуса… ви прибили до хреста; проте Його Бог воскресив» (див: Діян. 1:23-24; 4:10; 5:30-31;10:39-40).
Апостол Павло згадує чотири послідовні події, які дійшли до нього з перших днів його наверненння: «Христос умер за наші гріхи… був похований, що воскрес третього дня за Писанням; з’явився Кифі» (І Кор. 15:3-5). Апостол пояснює, що означає ця послідовність для євреїв та поган: «був виданий за гріхи наші і воскрес для нашого оправдання» (Рим. 4:25).
Ці ранні усні передання ніколи не згадували про пусту гробницю Ісуса. Проте у всіх чотирьох Євангеліях саме пуста гробниця стає з’єднуючою ланкою між розп’яттям та воскресінням, підтвердженням того, що Ісус дійсно прийняв смерть. Його учні бачили, як тіло поклали до гробу перед настанням суботи; але після Суботи тіла там вже не було. Що ж відбулося?
Християни розуміли, що відсутність тіла не може доказати Боже втручання. Знайшовши гробницю порожньою, Марія Магдалина зразу ж робить висновок: «Забрали, – напевно, вороги Ісуса, – Господа з гробниці й не знаємо, де покладено його» (Ів. 20:2). Проте учні залишаються здивованими, побачивши, що померлий Ісус – живий. Звісно, що тут людське пояснення – недоречне та неможливе.
Поява Воскреслого Ісуса приводить багатьох християн до віри. Вона говорить, що Воскресіння не було простим воскресінням Ісуса до звичайного життя. Під час появи воскреслого Ісуса було неймовірно важко пізнати навіть тим, хто добре Його знав: Марії Магдалині, Симону Петру. Він міг проходити через закриті двері, в одну мить долати відстані; і все ж Він вказував на реальність Свого тіла.
Євангелисти формують свої розповіді про Воскресіння для роздумів різними авдиторіями І століття, з різноманітним способом життя.
Хоча «Ісус Христос і вчора, і сьогодні той же самий, і по віки» (Євр. 13:6), проте світ, до котрого Бог звертається з Одкровенням в Христі – дуже різноманітний. Церква не може проповідувати іншого Христа, але зберігає різні Євангелія, щоби дозволити Христу звернутися до різних потреб сучасних вірних.
Рэймонд Браун. «Читая Евангелия с Церковью»