Чи знаємо ми Христа???

В неті прочитав цікаву публікацію «Тьотя Шура та євреї». Тут іде мова про жительку комунальної квартири… її кімната була завішана іконами, а її сусіди могли часто чути як вона голосно молиться. Скандал, який розв’язувала ця тьотя Шура завжди закінчувався однаково, вона перераховувала всі провини єврейського народу, починаючи з того, що євреї виготовляють мацу на християнській крові і т.д. Ну і, звичайно, ця особа жаліла, що Гітлер не зміг закінчити свою роботі і вирішити єврейське питання.

У часі чергової суперечки одна жінка спитала її: «Чому ти молишся євреям, якщо ти їх так ненавидиш?» Цій тьоті Шурі почали пояснювати, що Ісус – єврей, Діва Марія – єврейка, і цар Давид, автор Псалтиря – єврей. І майже всі персонажі Старого та Нового Завіту були євреями в тому числі і Іван Хреститель та Марія Магдалина, а не тільки зрадник Юда.

Для цієї бідної жінки завалився світ: Ісус Христос та Богородиця, до яких ця Тьотя Шура молилась були євреями, вона зняла із стіни всі свої ікони та перестала молитись… бо молитись євреям було вище її сил…

Я це все пишу для того, що християни (особливо, українці-галичани) у всіх бідах дуже часто звинувачують не себе, а саме євреїв, і, направду, забувають, що Ісус свого часу був також євреєм.

Христос виглядає дуже нам знайомим на іконах не тому, що Він родом з Галичини, а тому, що ікони зображують богословський портрет. Авжеж, за цим богословським зображенням Господа стоїть історична реальність, але в Церковному Переданні здебільшого акцент робився саме на богословські риси Спасителя. Відтак, інколи християни навіть забувають, що Ісус був юдеєм, обрізаним на сьомий день, ходив до синагоги та храму, носив цицит, тефілім, розмовляв арамейською і молився юдейськими молитвами. Це є історичний портрет нашого Господа.

Протягом останніх років все більшої популярності набирають книги та фільми, в яких показують, що у Ісуса були діти, що Він не помер, але інсценував Свою смерть, а Сам втік, намагаються віднайти навіть могилу Ісуса. Чим більше незвичайний та неправдоподібний портрет змальовуються у цих творах, то тим більше вони створюють шуму та уваги ЗМІ.

В Євангелії Ісус Христос описаний як реальна особа, якій притаманні всі властивості пересічної людини. Він народжується і росте, їсть і п’є, тужить та радіє; відчуває спрагу, втому та голод. Живого, реального Христа ми можемо пізнати тоді, коли приймаємо все Євангеліє. Із перших розділів євангельський Христос відкривається нам як Бог і людина.

Головний наголос, який робиться при вивченні Євангелій ставиться на кульмінації: розп’ятті і воскресінні Христа. Їх сприймається як Божий акт відкуплення всього людства. Інші події розглядаються як зіткнення релігії фарисеїв та справжньої релігії Ісуса. У зв’язку з цим, на питання: «Чому Ісус помер?», – у всіх реформаторів та вчених було дуже багато докладних відповідей. Проте з питанням: «Чому Ісус жив?», – справи йшли гірше. Адже, якщо головною метою Ісуса була смерть, то навіщо він 33 роки просто «готувався» до цієї кульмінаційної події, періодично докучаючи Своїм сучасникам «розумними» промовами та афоризмами?

Христос халкедонського символу віри, «досконалий у Божестві і досконалий в людстві, істинний Бог та істинна людина», був занадто нереальною людиною. Пантократор східної іконографії був надто далеким від людини, яка ходила берегами Галилейського моря. Як можемо ми повірити в такого Христа, коли Він, згідно Посланню до Євреїв, «…міг би співчувати нашим недугам: він же ж зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» (Євр. 4,15). Нам краще слухати про такого Ісуса, який знав реалії щоденного життя Палестини І століття.
Для пересічних людей Ісус був “галилеянином”. Він не був із Юдеї; Він не походив із діаспори чи якої-небудь юдейської общини. Він був родом із Назарету, із маловідомої провінції, в якій жили від 200 до 400 жителів, а не із священного міста Єрусалиму. Його містечко не згадувалося в священних книгах юдейського народу і навіть не числилося в списку населених пунктів Завулонської землі. Всі знали, що Він був сином “ремісника”. Його називали Yeshua, що означало “Яхве спасає”. Ім’я Йому було дане батьком під час обрізання. В рідному містечку Його називали Yeshua bar Yosef – “Ісус, син Йосифа” чи просто Yeshua ba-notsri – “Ісус із Назарету” .

Коли Ісус був ще дитиною, Він, як і всі Його однолітки, гуляв по селищу, цікавився місцевою живністю: спостерігав за курми, які ховають своїх курчат під крила, за собаками, які гавкали на чужих людей, Він бачив, як голуби з довірою підходили до Нього і лякався змії, яка скривалася від сонця під стінами Його будинку. Ісус ріс на природі, тому Його мова насичена образами і спостереженнями за навколишньою красою творіння. Він закликає людей захоплюватися красою польових квітів і дивитися за птахами, які граційно літають в небі. У цій красі Він бачить турботу Господа за Своїми творіннями, Ісус радіє сонцю і дощу, але найбільше – щедрості Творця по відношенню до Своїх дітей, добрих і злих. Для того, щоб правдиво зрозуміти Ісуса, потрібно любити життя, відкриватися світові і сприймати його таким, яким він є.

Шукаючи відповідь на питання: «Чи читаємо ми сьогодні ті ж самі слова, котрі сказав Ісус?», – мусимо погодитися із Чарльзом Доддом, що відповідь на це питання знайти неможливо, тай саме питання так ставити не варто, адже, Ісус говорив по-арамейське, а до нас Його слова дійшли в грецькому перекладі. Перекладали їх, швидше за все, двомовні християни, котрі намагалися донести сам смисл слів.

Ми змушені визнати, що на сторінках Євангелія ми знаходимо не історичного Ісуса, але історичну фігуру, котра стала відомою нам завдяки тому впливу, який вона стравила на своїх учнів.

“Неюдейський Ісус” не є істинно історичним. Ісус жив в юдейській сім’ї, яка дотримувалася Тори та цінував юдейські традиції. Його сім’я платила десятину, дотримувалася суботи, обрізували немовлят чоловічого роду, відвідували Синагогу, дотримувалися законів кошерності. Сам Ісус бачив Свою місію направлену до загиблих овець дому Ізраїля” (Мт. 15,24). Без розуміння юдейського контексту нам буде тяжко зрозуміти історичну особу Ісуса, бо Він більше схожий на критика юдаїзму зсередини, ніж на людину, яка відмовилася від свого культурного надбання.

Між «Історичним Ісусом» та «Христом віри»  ми не можемо ставити протиріччя, оскільки мусимо визнати, що Ісус залишив на Своїх сучасниках, на Своїх перших послідовниках певний слід, певним чином перемінив їхнє життя. Саме віра перших учнів дає нам можливість одержати інформацію про Ісуса із Галилеї.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.