Теза: «Єва – помічниця Адамові» на довго стала оправданням нерівності чоловіків та жінок. Сумнів, що може бути по-іншому не виникав сотні років, до тих пір, поки технологічний прогрес та хід історії не звільнили жінку від оков побуту. Однак, в тому, що між чоловіком та жінкою є відмінності не сумнівається ніхто. Але ж в чому полягає духовний зміст цієї відмінності. Ми роздумуємо над тим чи ця нерівність дійсно зводиться до того, що жінка – слуга чоловіка. Чи не закралася в біблійний текст помилка, а жінка була створена Богом тільки як помічниця Адамові?
Жінка «слуга» чоловіка, чи неточність перекладу?
Згідно Біблії, розділення людства на дві статі є певним закликом до ще більшої повноти. У чому ж полягає ця повнота і які мають бути відносини між чоловіками та жінками? Знайти відповіді на ці запитання в біблійних текстах дуже складно, адже перед автором Біблії не стояло завдання дати докладний посібник як здобути сімейне щастя або стати підручником з психології взаємовідносин. Однак для всіх біблійних релігій Книга Книг – це система координат усього життя. Значить і мистецтво людських взаємовідносин та їхній смисл можемо знайти на Її сторінках. То, що ж говориться в Біблії про чоловіків та жінок.
«Тоді сказав Господь Бог: «Не добре чоловікові бути самому; сотворю йому поміч, відповідну для нього» (Бут. 2,18).
Бог в Біблії створює жінку як помічницю для чоловіка. Напевно, в Біблії немає більш важливого слова, коли заходить мова про таємницю відношень між Адамом та Євою. Воно виражене простим словом: «помічник». Цей біблійний уривок до наших часів викликає багато питань та суперечок.
Ще блаженний Августин дивувався: «Ну, яка ж з Єви помічниця? В якому значенні? Яка дивна назва! Для чого, взагалі, потрібна ця помічниця? Немає іншої відповіді, як тільки для народження дітей…». І, продовжуючи свої роздуми, залишаючись відвертим. Августин риторично запитує: «Якщо не для народження дітей, то для чого? Якщо для того, щоб разом обробляти землю, то помічником скоріше мав би стати чоловік… Якщо припустити, що чоловікові було сумно, то як співрозмовників йому було б краще мати чоловіків, ніж жінку».
Втім, для V століття, яке ще не знало, що жінка може досягнути певних успіхів, як в політиці, бізнесі, в школі, – питання Августина: «Для чого?» було конкретним. До того ж всього блаженний Августин не тільки не знав єврейської мови, але і не був знайомий із грецькими текстами Біблії. Таке специфічне розуміння одного єдиного слова у Біблії визначило в Західній культурі і відношення до жінки. І, справді, яку допомогу може Єва надати Адамові, адже вона є набагато слабша фізично за нього. Тому деякі богослови єдине пояснення слова «помічниця» знаходять в принципі дітонародження.
Щоб розібратися в тому, про що йде мова слід звернутися до біблійних текстів. Єврейський оригінал книги Буття говорить далеко не про помічницю. Вжите тут слово «ецер» набагато глибше за своїм змістом, ніж здається на перший погляд. Дехто пропонує семітське слово «ецер» перекладати як «заповнююча буття». Єва виступає не просто помічницею, а тією, котра буде стояти віч-на-віч із Адамом.
Думка цікава. Чоловік та жінка можуть стояти віч-на-віч, ніби споглядаючи одне одного, проникаючи в глибини одне одного, наповняючись новим змістом. Можуть бачити одне в одному всю красу образу Божого. Це вічність, котра через любов об’єднує двох в єдине ціле. І саме тому французький філософ Габріель Марсель говорив: «Сказати людині: «Я тебе люблю – це те ж саме, що сказати їй: ти будеш жити вічно, ти ніколи не помреш». Бо, згідно слів апостола Павла: «Любов ніколи не переминає» (І Кор. 13,8).
Інакше кажучи, тут не настільки йде мова про допомогу в праці, а про наповнення буття. Чоловік володіє тим, чого не вистачає жінці, а жінка має те, що не вистачає по природі чоловіку. Вона та, через кого Він може стати кимось великим. Він той, при чиїй допомозі Вона виростає в повну міру. Ці відмінності між чоловіком та жінкою не відштовхують одна одну, але, навпаки, доповнюють одна одну. І тому вони разом, що вони доповнюють одне одного і вони є різними.
Як писав в ІV столітті святитель Григорій Богослов: «Бог вчинив найбільше диво, розділив корінь і насіння багатогранного життя на дві частини і влив в надрах обох любов, і спонукав їх прагнути одне до одного».
Отож, згідно Біблії в спільному житті Адама та Єви відбувається повна переміна людини, розширюється її особистість, Бог, ніби на початку, через пізнання людиною світу, а потім через взаємне пізнання чоловіка та жінки – приводить людину до повноти буття.
Сором є страхом
Дійсність свідчить про інше. Часто відповіддю на питання про причину розлучень можна почути: «Були надто різними». Цьому ж ця різниця між людьми, котра згідно біблійного тексту була задумана Творцем усвідомлюється як трагедія? Відповідь знаходимо в третій главі книги Буття, де розповідається про гріхопадіння. Гріх входить в життя перших людей та у світ. Адам та його дружина не встояли в Божій любові і позбавляються вічності. Саме тут ми вперше дізнаємося про значення імені Єва. Людському роду загрожує небезпека назавжди зникнути із лиця землі – адже безсмертя втрачено. Смерть входить в людську природу. Адам в страху, він і його цілий рід приречений на загибель. І в останній надії він провіщає таїнство народження, і дає ім’я своїй дружині. Від сьогодні вона – Єва (з єврейської – життя), бо «вона стала матір’ю всіх живих» (Бут. 3,20).
Це вже не «доповнюючи життя», а та, котра народжує дітей, дає людському родові життя. Гріх, згідно Біблії не тільки міняє соціальні відносиниміж чоловіком і жінкою – він породжує їх відчуженість один від одного, ламає їхню природу, вбиває в Єві ту, через котру Адам був покликаний рости. Від нині Адам перестає бути тим, через кого Єва прагне до повноти.
Тепер їхнє завдання – продовжувати рід, тобто на початок втілити в життя хоча б один із аспектів їхніх відносин. Від нині чоловік та жінка відчужується одне від одного, а між ними виникає страх та недовіра. Колись їх блаженна різниця перетворюється в проблему, а їхні відносини втрачають глибокий зміст.
Раніше вони були «обоє, чоловік і його жінка, нагі, та (одне одного) не соромилися» (Бут. 2,25), «Тоді відкрилися їм обом очі, й вони пізнали, що вони нагі; тим то позшивали смоківне листя і поробили собі пояси» (Бут. 3,7). Сором появляється тільки там, де немає любові, де існує відчуженість. Ми соромимося саме того, кого усвідомлюємо як чужого. Адам та Єва випали із тайни взаємної любові, і приречені на самотність і взаємну недовіру. Від нині все, що буде відбуватися в їхньому світі буде подібне на поле битви, а не на доповнення буття.
Як же тут бути? Невже цей страшний розрив невиліковний? Євангеліє стверджує протилежне, як в Старому Завіті найбільшим чудом виступає подружня пара: Адам та Єва, так в Новому Завіті, своє перше чудо Христос здійснює на весільній гостині (Пор. Ів. 2,1-11).
Бог не відвернувся від людей, не залишив їх навіки у взаємній самотності. Любов є даром Божим, і саме любов повинна подолати ту прірву, яка виникла між синами Адама та дочками Єви.
І сказав: «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом, так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає» (Мт. 19,5-6).
Разом навіки
В світі, де панують різні протиріччя і поділи подружжя можна називати чудом, тому що перебування в шлюбі – це єдина можливість двом цілком різним людям, завдяки взаємній любові, стати єдиним. Апостол Павло в посланні до Ефесян називає відношення чоловіка та жінки великою тайною, подібною до тих відносин, які є в Христа та Його Церкви (див. Еф. 5,21-33). Життя в подружжі апостол порівнює з Богоспілкуванням. Така паралель свідчить про те, що любов в подружжі є відновленням втраченої єдності між першими людьми.
Адам та Єва разом розпочали своє життя на землі, в раю, разом були вигнані із раю, разом виховували дітей, пережили смерть Авеля від рук Каїна та інші скорботи, які випали на їхню долю. Вони навіть разом померли, разом опинилися в аді. Цю гірку чашу втрати любові, богозалишеності, Адам та Єва випили до кінця, не покинувши одне одного, – це їх глибокий покаянний крок.
На іконі Воскресіння Христового зображується зішесті Христа до аду, Котрий виводить із нього… цих двох людей, які зберегли вірність одне одному до кінця. Вони разом жили, разом померли і разом були спасенні Христом. І тут мова йде не про дві людські долі, але про одну долю двох людей, зв’язаних нерозривно і навіки.
За матеріалами: www.foma.ru