Фільми жахів починають свій розвиток одночасно з розвитком самого кінематографа, при цьому жанр «хоррор» (у перекладі з англійської – «жах», «страх») спочатку спирався на багату літературну традицію минулих століть. Особливий вплив на кінематограф того часу надав «готичний» роман з притаманною йому атмосферою і романтичний напрям літератури XIX століття (Гофман, Едгар По). Перші фільми були пов’язані з бажанням заглянути в таємничий світ нечистої сили («Замок диявола» (1896) Жоржа Мельєса), з казкою («У царстві фей» (1903), того ж режисера). Однією з дат народження кінематографа жаху називають 22 серпня 1913 – дату прем’єрного показу в Берліні фільму СтелланаРійє за сценарієм Ганса Еверса «Празький студент». Фільм оповідає про бідного студента, який, мріючи розбагатіти, продає сатані своє відображення в дзеркалі. Відображення магічно оживає і починає існувати окремо від юнака, всюди сіючи зло.
Піки популярності жанру припадають на післявоєнні роки. Так, з закінченням Першої світової війни і поразкою Німеччини з’явився німецький кіно експресіонізм, з його містикою і «незграбністю». Його темою стали сюжети про тиранію влади, про монстрів, створених у лабораторних умовах з метою захопити і підпорядкувати собі світ («Кабінет доктора Калігарі» Роберта Віне, «Гомункулус» Отто Ріперта , «Кабінет воскових фігур» Пауля Лені, «Метрополіс» ФріцаЛанга). До того часу Гітлер ще не з’явився на політичній арені, але кінематограф по-своєму передбачив майбутнє.
– Зростання інтересу до жахливого – відображає стан світу, який перебуває в постійній війні, і « підвішений» стан людини, яка шукає опори і не може знайти, – вважає кандидат мистецтвознавства, кінознавець Ніна Димшиць.
Другий сплеск логічно пов’язаний із закінченням Другої світової і з боязню за майбутнє перед обличчям нестабільності і загрози атомного конфлікту. Все частіше кінематограф вдається до спеціальних технічних прийомів, який змушує довше тримати глядача в напрузі («suspence» – улюблений прийом Альфреда Хічкока і його послідовників). Підсвідомі страхи і манії, покладені в основу багатьох фільмів, зайвий раз виявляли тяжкість «післявоєнної травми». У таких картинах камера стежила за людиною, і глядач розумів, що за героєм щось рухалося: жах народжувався саме від незнання.
Починаючи з 1950- х, жанр зазнав змін: поряд з демонічної тематикою, з’явилися нові «напрямки»: фільми про прибульців, вампірів і зомбі. («Щось з іншого світу» КрістіанаНібі, «Ніч живих мерців» Джорджа Ромеро та ін.)
В останні десятиліття фільми з «міфологічної канвою» потіснив новий сюжет – техногенна або природна катастрофа («Зіткнення з безоднею», «2012»). На перший план вийшла тема крихкості людського життя і всієї цивілізації.
Досягнувши піку, будь-який жанр народжує пародію. В останні роки стосовно до жанру «хоррор» ця тенденція посилилася.
– І якщо завданням перших фільмів жахів була можливість хай не «очиститися», але перебути жах реальної війни шляхом персоніфікації зла, то завдання нинішніх фільмів, як правило, розмиті або зовсімвідсутні. Точніше, зводяться до того, щоб налякати за будь-яку ціну, з опорою на психофізіологію людини. Сучасні фільми жахів – типовий продукт масової культури, розвага, абсолютно продюсерський кінематограф, розрахований на певну аудиторію з певною метою, – говорить доктор мистецтвознавства, професор, зав. кафедрою історії театру і кіно РДГУ Галина Макарова.
За матеріалами: http://www.foma.ru/