Ми схильні ставити під сумнів розумовий стан людей, які чують голоси, що ними керують. Навіщо ж тоді ми добровільно відчиняємо для різних голосів двері свого мозку?
Дехто з нас слухає радіо та магнітофон повсюди: у спальні, у ванній кімнаті, в машині, офісі, а тоді, коли стаціонарні засоби нам є недоступними, коли нам загрожує тиша, спів птахів, або спілкування з оточуючими, то в нас завжди напоготові знайдеться, гаджет, плеєр чи мобільний телефон. Спочатку спробуймо розглянути наскільки глибоко ти поринаєш у музику. Переглянь запропонований список запитань та перевір себе.
Чи використовував ти музику для того, щоб:
- Прокинутися?
- Заснути?
- Збадьоритися?
- Пройти складний етап у своєму житті?
- Шокувати оточуючих (змістом чи силою звуку)?
- Підсилити свій настрій (сум, злість, радість)?
- Змінити свій настрій?
- Додати обставинам романтичного характеру?
- Висловитися?
- Розпочата вечірку?
- Привернути чиюсь увагу?
- Заповнити тишу?
Якщо ти не дуже відрізняєшся від решти людей, то я переконаний, що на деякі запитання ти відповів: «Так».
Уявімо, що ми поставили тобі ті ж самі питання, але на цей раз не про музику, а про наркотики чи алкоголь. Чи означала б велика кількість ствердних відповідей про твою залежність? Звісно, що хімічна залежність набагато небезпечніша для життя, ніж велика кількість музики. Хоча питання полягає в іншому: Що поганого у тиші? Ти слухаєш музику, щоби розважитися чи, щоб заповнити порожнечу свого життя? Чи, можливо, ти залежний від музики?
Спробуй застановитися як часто і як довго ти слухаєш музику та що підштовхує тебе до цього. Спробуй прожити день або два без музики. Можливо, ти не помічаєш, коли музика грає, однак ти почуваєш себе незатишно, коли її немає.
Якщо кожен раз, коли ти вимикаєш музику, у тебе з’являється почуття дискомфорту, то варто задуматися: хто господар: мій розум чи шоу-бізнес.
Якщо музику слухати цілими днями, то це може спричинити певні проблеми. Та більше дискусій щодо музики стосуються не кількості годин, а змісту музичних творів.
Ще кілька років тому назад найбільше, що дратувало дорослих в молодіжних піснях: були порушення правил граматики, які приносили у жертву римуванню. На сьогоднішній день батькам буває дуже тяжко зрозуміти, що означають імена музикантів, назви груп чи їхніх пісень.
Проблема полягає не лише в «поганих» словах. Справа в змісті, я б сказав що не так у змісті як у його відсутності.
Задумайся, що говорять тобі голоси твоєї улюбленою пісні?
- Що нічого немає поганого в богозневажливих, нецензурних висловах?
- Твою грубість або депресивний стан можна зрозуміти або виправдати?
- Не займаючись сексом ти окрадаєш себе?
- Самогубство – це вихід, якщо життя стає нестерпним?
- Приниження представника іншої статі чи раси є цілком природнім явищем?
- Що зневажати Бога – це круто?
Звичайно, ти можеш сказати, що якщо в твоїх улюблених піснях навіть щось таке і є, то це для тебе неважливо, бо тобі подобається тільки музика і ти не надаєш уваги словам. Ти мусиш пам’ятати, що твій мозок вбирає в себе надзвичайно багато непотрібного сміття, набагато більше, ніж ти думаєш. Якщо тебе не цікавить те, що потрапляє до твого мозку, то незабаром почнеш вірити у певні істини, які ще вчора здавалися тобі неймовірними і які не мають нічого спільного з Божою істиною.
Не бачу злого, не чую злого, Стен Кембпбел та Ренді Саузел