Щеплення від «комп’ютерного вірусу»

Дітям властиво гратися. Заборонити підліткові грати в що-небудь майже неможливо. Аж надто часто батьківські спроби за допомогою широкого ременяви ліпити зі свого чада «старця» приносять плачевні плоди. До 13-15 років дитина, яка «не награлася», ще не настільки міцна у вірі, щоб повністю віддати перевагу молитовному бдінню перед іграшками. Самовтішені ж батьки неодмінно хочуть бачити у своєму нащадку «старця». У результаті – відкритий бунт, скандал у домі.

Мені не раз доводилося розмовляти з такими «бунтівниками». З тими, з ким і ще можна було розмовляти…

«Усі хлопці з нашого класу грають „на компі“. У кого комп’ютера вдома немає, ходять в інтернет-кафе. Там, звичайно, за гроші тільки… Іноді крадемо в батьків або в малечі…»

«Мені мамка забороняла ходити в клуб на комп’ютери. Я з будинку втік… нюхати клей навчився…»

«Мені батьки забороняють навіть підходити до комп’ютера. Кажуть – грішно. Хлопці в школі обзивають мене тупим і відсталим. Я їм кажу, що в мене віра така. А в Кольки-баптиста з нашого класу „комп“ є… Хоча він теж про Бога говорить. А вони сміються й кажуть, що я „тубілець“. Я і не знаю, як відповісти. А ще кажуть, що коли я виросту, то обов’язково буду г…овозом – тому що більше я ні на чому працювати не зможу. Не хочу ні з ким дружити й розмовляти… Батькам поскаржився, що мене дражнять. А вони давай „розчулюватися“: „Мовляв, як добре! За віру страждає – от благодать!“. Ненавиджу їх усіх!!! Кого? І „родаків“, і „виродків зі школи“. Усіх вас!»

Як бачимо, відсутність удома комп’ютера не позбавила від спокуси. Навпаки, бажання пограти будь-якою ціною призвело до іншого тяжкого гріха – злодійства. Прості заборони теж не допомогли. У якийсь момент дитина просто відмовилася підкорятися та зважилася на крайній крок – бродяжництво. З усіма наслідками цього…

Причому, чим частіше дитина чує батьківське табу стосовно, скажімо, того ж комп’ютера, тим більша спокуса заборону порушити. Хоча б для того, щоб довести самому собі «дорослість і незалежність».

Але давайте спробуємо об’єктивно та неупереджено відповісти на запитання: «Чи така велика небезпека комп’ютерних ігор»? Відповідь очевидна: більшість комп’ютерних ігор відверто небезпечні. Запитаєте «чому»?

1. Страждає тіло.

Тривале сидіння за монітором не додає здоров’я. Але, крім того, є й інше «лихо». Щоб показувати чудеса сили та спритності на екрані комп’ютера, не потрібно ні підтягуватися на турніку, ні пробігти стометрівку. Геройські медалі за виконані в грі спецзавдання зовсім не свідчать, що ви не боягуз. Чемпіон школи з «боротьби з тероризмом на ігрових просторах Counterstrike» виявився звичайним «комп’ютерним додиком», назавжди звільненим від фізкультури. А вже чемпіона міста військкомат ніколи не спіймає! От такий «героїзм з патріотизмом»…

2. Страждає розум.

З кожним роком у дитячі відділення психлікарень потрапляє усе більше дітей та підлітків, які «загралися». Завзяті «геймери» (gamer — «гравець») ідуть у гру й більше не повертаються… Комп’ютерна ілюзія руйнує всі зв’язки з реальністю. Незміцніла дитяча душа просто не витримує боротьби з демоном азарту. «І не такі стовпи падали!».

Юнаки, що перегралися на комп’ютері, раптом уявили, що «здоров’я — 200%, броня — 300% і 4 життя в запасі». Тільки що вечора працівники «швидкої» та моргу з тугою приймають жертв власної безтурботності…

3. Страждає дух.

Світогляд переважної більшості ігор дуже далекий від християнського. Якщо вже «Герой Меча», то обов’язково «і Магії». Відвертий магізм, а то й сатанізм починає сприйматися як щось «природне й нормальне». Хрещений у Православ’ї підліток раптом від імені свого комп’ютерного героя розписується в поклонінні Вельзевулу! «Але ж це гра?» От тільки сатана не вважає, що це «не насправді»…

Навіть граючи за «хороших», добрим залишитися нелегко. У «гонителя погані» в якому-небудь «Дяблі» або «Думі» формується голлівудська «духовність кулакастого добра». І як це раніше православні подвижники не здогадалися, що найкращий спосіб протистояти спокусам – це чіт-коди «непереможності» й «кулемета-на-сто-патронів»!
Граючи, легко «догратися»…

Навіть у разі відсутності відвертої демонічної спрямованості, багато ігор можна щиросердно віднести до розряду тих, що «отупляють». Тих, де біологічні придатки мудрих гігагерцових каменів змагаються у швидкості тиску на «клаву» і ворушіння джойстиком.

Не всі ігри однаково шкідливі.

Так само як не всі хвороби смертельні. Від нежиті помирають рідко… Крім кривавих «стрілялок» і магічних «бродилок», є ігри, які розвивають не тільки жувально-хапальні рефлекси. Навчальні симулятори, економічні та історичні стратегії, логічні квести.

Отже, чи можна грати в комп’ютерні ігри? Насправді, «Все мені можна», та не все корисне. «Все мені можна», та я не дам нічому заволодіти надо мною.» (1 Кор. 6, 12). Це ще св. апостол Павло мудро зауважив. Грати можна, от тільки чи потрібно?
Заборонити не можливо, але й дозволити не можна!

Де ж вихід? Спробую все-таки запропонувати компромісний варіант. Але спочатку хочу поставити одне запитання. Вам коли-небудь робили щеплення? Для того, щоб організм виробив імунітет проти якої-небудь хвороби, він повинен перехворіти нею в легкій формі. Щоб у самій дитячій душі усвідомлено виробився якийсь імунітет від зарази азарту деяким дітям потрібно… просто перехворіти комп’ютерними іграми «у легкій формі». Тому, дорогі батьки, якщо ваш «отрок благовидний» раптом почав захлинаючись розповідати про чудеса комп’ютерних світів, не поспішайте хапати старий солдатський ремінь! Для початку, як личить християнам, спробуйте все ж таки «домовитися по-хорошому».

«Комп’ютерний договір по-хорошому» (проект)

1. Реальне духовне життя в Христі Ісусі, а не містична пародія комп’ютерного екрану. Ніякого демонізму навіть в іграх. Краще вже «надприродна фізика» фантастики, ніж «природна магія» фентезі. Ніяких ігор з «містичним» сюжетом, ніяких ігор навіть із «вигаданими бісами».

2. Ніяких зречень від Христа навіть «не насправжки».

3. Ранкові та вечірн імолитви щодня. Відвідування богослужіння не рідше разу на тиждень. Регулярна сповідь. Причащання не рідше одного разу на 3 тижні.

4. «Забаві – час»! На комп’ютерні ігри не більше… годин у тиждень.

5. Перевагу віддаємо навчальним та розвивальним іграм.

6. Перевага прикладних програмних пакетів над іграми. Створюйте колажі, пишіть реферати, строчіть музичні мікси – наважуйтеся, творіть! Нехай комп’ютер із грального автомата перетвориться на інструмент творчості.

7. Навіть у порівнянні з прикладними програмами, вивчення внутрішнього устрою «харду» та «софту» краще.

ігумен Валеріан (Головченко)

http://otrok-ua.ru/

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.